Десь в жовтні–листопаді минулого року я збирався написати статтю про походження Федора Михайловича Достоєвського. Мене цікавили, в першу чергу, його українські корені, бо його батько, Михайло Андрійович (1788-1839), — українець з Подільської губернії, яка була розташована на території східного Поділля, в яку до 1925 року входили землі Хмельницької, Вінницької, частково Одеської, Миколаївської областей та Молдови. 

 Виявилося, що він народився в селі Війтівці Липовецького району Вінницької області, тобто, мій земляк, бо я народився в Крижополі Вінницької області, це вже не так і далеко від Липовця, в межах однієї області.

 Погодьтеся, що завжди приємно відчувати спорідненість із великою людиною, яка опосередковано, через батька, всотувала в себе твою рідну землю і виплеснула це все на сторінки своїх творів. Чи виплеснула?

 Ось із цим я і хотів розібратися. Та події кінця 2013 – початку 2014 року, коли був зметений режим Януковича, завадили мені працювати над статтею.

 Саме в переддень написання статті я придбав дуже цінну книгу, «Достоевский, Энциклопедия, Составитель Н.Н.Наседкин, Москва, Алгоритм, Эксмо, Око, 2008г., 800стр., «Энциклопедия великих писателей», в якій вчений зібрав велику масу цікавих і важливих свідчень про життя та творчість письменника.

 Але ось як він пише про батька письменника: «Родом из семьи священника села Войтовцы Подольской губернии». Дуже скупо, якщо не сказати більше.  Як бачите, непідготовлений читач не зможе зорієнтуватися в походженні і батька і письменника. Про це у книзі зовсім не пишеться, як і в інших матеріалах.

 Почнемо з того, що Війтівці старовинне село на Поділлі, засноване воно у 1446 році. Сьогодні в ньому 603 мешканця і площа села дорівнює 3,371 кв км.  Мала Батьківщина батька письменника, яку він, на жаль, не зумів прищепити і передати своїм дітям, у тому числі і майбутньому письменнику.

 З батьком письменника відбулося те, що ми спостерігаємо у багатьох українців, які з різних причин переїжджали до московської держави і вже їхні діти становляться росіянами. Отаке відбулося і з Федором Михайловичем. Його батько українець, а він вже росіянин.

 Українська Вікіпедія пише, що батько Федора Михайловича, Михайло Андрійович, навчався у Подільській семінарії і звідти, як одного з найкращих учнів, його по рознарядці скерували на навчання до Медико – хірургічної академії у Москву, після закінчення якої працював все життя у Маріїнській лікарні для бідних. Тобто залишився жити і працювати у Москві. Як багато українців до і після нього.

 До речі, батько письменника до 1812 року підписувався як Михайло і тільки після війни почав підписуватися Михаил.

 Подільська семінарія давала своїм випускникам гарну освіту. Наприклад, тільки в мовному питанні учні повинні були вивчати латину, французький, німецький, грецький та польський мови. Сюди ще додайте російську, як обов`язкову, та знали рідну, українську, то виходить цілих сім мов.

 Зрозуміло, що не всі учні опановували всі ці мови, але те, що було розмаїття мов, це головне, хоча влада і тоді намагалася звести все до однієї мови.

 Вже в наші часи, в статті «Помещик. отца убили…, или история одной судьбы» про батька Федора Достоєвського, дослідник Г.Федоров пише: « … линия рода Достоевских, к которой принадлежал Михаил Андреевич, свято сохранила все русское: как стойко защищенное наследство достались Ф.М.Достоевскому язык и вера» («Новый мир», 1988г., №10, стор.221).

 Дослідник, м`яко кажучи, помиляється. Ось що пише Архієпископ мінський, ізяславський і брацлавський Віктор Святішому Синоду в 1794 році(тобто, батьку письменнику було тоді шість років): «В двух губерниях – изяславской и брацлавской, из 23 благочинных найдется, может быть, до пяти человек, которые могут назваться русскими, а прочие из поляков и, по своему незнанию русского языка, не могут понимать даже моих предписаний».

Ізяславська та Брацлавська губернії це сучасні Хмельницька та Вінницька області і розмовляють вони і сьогодні на своїй рідній, українській, мові. І потім треба мати на увазі, що там, де пишуть у документах ХУІІІ століття русский язык, це староукраїнська мова. Дивіться праці академіка Агатангела Кримського.

Французький вчений Ш.Н.Мартен в ХХ столітті довів, що у кожної людини в 10 коліні нараховується 1024 предків. Це приблизно через 300 років. Тобто, беремо 1788 рік, коли народився Михайло Андрійович Достоєвський, і віднімаємо 300 років і виходить 1488 рік. Саме біля цього року у родоводі Достоєвських 1024 предка і переважна більшість з них – українці.

А у двадцятому коліні прямих предків, стверджує вчений, 1 млн 50 тисяч 176 чоловік. І хто вони, коли люди живуть, не покидаючи своєї рідної землі?  Тобто, можна зробити висновок, — українець приїхав на навчання в Москву, закінчив навчання, одружився на москвичці, пішли діти і він якось непомітно для себе перевтілився у росіянина.

 Зрозуміло, що імперський вплив був великий, але з свого боку, боротьби за збереження ідентичності у випадку із Достоєвськими немає і не видно. Хоча якісь невиразні сліди дійшли до нас.

 Наприклад, дочка Федора Михайловича, Любов (1869 – 1926) свідчить таке: «…у моего отца были карие, чисто украинские глаза…» Значить, якісь розмови в сім`ї на цю тему були? Тобто, щось знали те, що пов`язувало їх із Україною і що не зуміли або не захотіли зафіксувати російські дослідники.

 І ще один подібний факт. Брат Достоєвського Андрій Михайлович (1825 – 1897) зустрів у 1855 році старого слугу Савельєва, який прислужувався ще його батькам і поздоровкався із ним на вулиці:

 — Здравствуй, Давыд!

 Це вийшло у нього на генному рівні. По українські – Давид, а по російські – Давід. Дійсно, слово не горобець, вилетить, — не спіймаєш!

 Безперечно, якщо шукати сліди зв`язку батька і його дітей з Україною, то щось вчені знайдуть, але до цього часу їх ніхто практично не шукав.

 І на закінчення наших нотаток подивимося в якому стані зараз могили батьків генія світової літератури.

 Мати Достоєвського, Марія Федорівна (1800 – 1837) була похована в Москві на Лазаревському кладовищі, яке при більшовиках було знищено, тільки могильний пам`ятник був перенесений до Музею Ф.М.Достоєвського. Що їм генії!

 Батько Достоєвського, Михайло Андрійович, був похований на моногарівському кладовищі (село Моногарово розташовано неподалік від села Достоєвських Дарове).

 Ось що пише дослідник А.Дроздов, який побував на могилі у 1924 році: «Каменная плита сброшена с его могилы, решетка разломана. Тропинка поросла травою, в которой путается нога. Жизнь забыла о нем».

 Інших свідоцтв про могилу батька я не знайшов.

 Ось така невесела картина. Легше скрізь писати, що ім`я російського письменника оточене всенародною любов`ю, ніж приїхати і привести могилку батька генія у порядок.

Віталій ШЕВЧЕНКО, історик

(специально для «Украинских ведомостей»)