Гірничо-металургійний комплекс України з початку російського вторгнення зіткнувся із низкою викликів — втратою виробничих потужностей, постачальників залізорудної сировини, постійними ударами по енергомережі країни тощо.

Налагодивши виробництво сталі після перших місяців війни, українські металурги зіштовхнулися із блокадою вітчизняних портів, що означає втрату доступу до міжнародних експортних перевезень. В даний час експорт здійснюється залізницею до Східної Європи зі значними витратами, що обмежує продажі.

The Washington Post розповів про загальний стан галузі, а також про те, як металургійний комбінат «Запоріжсталь» відмовляється підкорятися російським атакам і бореться із сьогоднішніми викликами.
До 2022 року Україна була одним із найбільших у світі постачальників чавуну та сталі, при цьому метали становили приблизно третину українського експорту. До повномасштабного вторгнення РФ галузь вносила в економіку один долар з кожних 10, у ній прямо чи опосередковано було зайнято понад 560 тис. людина.

Тепер українські підприємства втратили доступ до частини традиційних ринків збуту, а їхнє місце у світі посіли такі країни як Китай, Індія та Південна Африка. Крім того, Україна втратила можливість експортувати звичні обсяги залізної руди, тоді як Росія — ні, і металургійна сировина, яка там виробляється, досі присутня на міжнародних ринках.

«Те, що зараз роблять росіяни, називається дуже простим словом — піратство», — заявив генеральний директор «Метінвесту» Юрій Риженков.

Через війну значно скоротився і штат «Запоріжсталі». До вторгнення на заводі працювало близько 10 тис. осіб, але минулого року тисячу людей мобілізували до лав ЗСУ, ще тисяча виїхала за кордон.

Таким чином, через обмежені логістичні можливості та нестачу персоналу комбінат з березня 2022 року не працював більш ніж на 70% потужності. Нині працюють лише дві з чотирьох доменних печей, ще одна роздмухується після незначного капремонту.
«Ми втратили дуже багато клієнтів», — сказав в інтерв’ю гендиректор «Запоріжсталі» Роман Слободянюк.

“Метінвест” сподівався працевлаштувати в компанії щонайменше 6 тис. працівників, що виїхали з його підприємств у Маріуполі, але заявки подали лише половина від цієї кількості. Деякі робітники вирішили залишитися на окупованій території. Крім того, більшість людей не зацікавлені у роботі в цій галузі.

“Важко переконати молодих людей, що вони мають працювати на сталеливарному заводі, а не, скажімо, у сфері інформаційних технологій, хоча робота у сталеливарній промисловості добре оплачується. Це важка фізична праця. Мало хто готовий погодитися на це”, — констатував Слободянюк.