В попередній період нашої історії люди звичайно не намагалися вивчати своє походження. Бо могли наштовхнутися на щось дуже для себе неприємне. Наприклад, виявиться, що вони дворянського походження, не всі ж дворяни зуміли після 1920 року емігрувати за кордон. І тоді в них виникали проблеми з навчанням, з працевлаштуванням і взагалі з нормальним життям. Тому було краще не торкатися цієї болючої теми.

А з будівництвом найкращого суспільства у світі до цього підключалися й інші верстви населення. Селяни, військові, бувші члени партії, ви і не здогадаєтесь, на кого ще міг тиснути гострий з обох боків меч революції!

Голодомор 1933-го  року на Україні, а потім страшний 1937 рік, коли перестріляли українських письменників, а за ними і війна 1941-1945 років призвели до того, що ті, хто вижив, хто залишився живий, сиділи у своїх сховищах, куди їх занесла доля і раділи, що хоч так їх не зачепила мускуляста рука пролетаріату.

Я, наприклад, до 1991 року скрізь в своїх автобіографіях і анкетах писав, що походженням з бідної селянської родини а батько – робітник. Хоча це зовсім було не так. Бо мій батько був службовцем, а обоє моїх дідів ніяк не належали до бідних селянських родин, хоча обидва були репресовані, і на мові тих часів були «ворогами народу».

Цікаво, як вони були «ворогами народу», коли вони як раз і були отим самим народом!

Але це я взнав не зразу, бо в сім’ї про долю дідів ніколи не говорили. Дізнався я про долю моїх дідів – Франтішка Лінца та Григорія Васильовича Шевченка, коли вже навчався в Одеському університеті.

Оттоді батько і розповів про легенду, яка зберігається в нашій сім’ї. Коротко перекажу її і вам. Я  —  Віталій Іванович, мій батько – Іван Григорович, мій дід —  Григорій Васильович, прадід – Василь Митрофанович, прапрадід – Митрофан Петрович, а вже той, хто останній нам відомий в нашій родовідній стежині, – Петро Шевченко,  з козацького села Петроострів, що розташоване неподалік від Шевченкових Кирилівки та Моринців, усього десь біля 88 кілометрів.

Великої уяви не треба мати, щоб не пов’язати нас усіх з Шевченковою родиною, хоч у самого Шевченка і не було дітей, але були брати, сестри, родичі…  А позаяк доказів прямих не було, то і «вилазити» з цим на люди було не дуже. Скажуть, що хвалько! Так і сталося.

Коли я працював в історико-культурному заповіднику на острові Хортиця, а туди до нас часто приїздили журналісти не тільки з місцевих газет а і з усієї України, то я якось розповів одному журналісту з «Комсомольця Запоріжжя» про цю сімейну легенду, то він теж не витримав і написав про це у своєму нарисі. На жаль, не запам’ятав його прізвища. Але нарис так і не був надрукований у газеті. Коли я спитав журналіста, чому? То він відповів, що редактор «зарубав», мовляв, зараз усі примазуються до Шевченка. А тоді редактором газети був Анатолій Півненко.

Ну, що ж, не надрукував так не надрукував. Але я впевнений, що сам пан Півненко не знає своїх прямих предків до шостого коліна!

Але в заповіднику я почав досліджувати, писати та друкувати нариси про видатних людей, які були пов’язані з козацьким родоводом, запорізьким козацтвом, Україною.  Це було дуже цікаво, бо виявилося, що багато видатних особистостей є українцями, або походженням з України. Достоєвський, Міклухо — Маклай, Нахімов, Маяковський, Стефаник, Тарковський, Чайковський…

І це був тільки початок моїх розвідок. Ми навіть із першим директором заповідника Арнольдом Леонідовичем Сокульским видали книжку «Корінь і крона» у двох виданнях (видавництво ВАТ «Мотор Січ», Запоріжжя, 1999р. і видавництво ВАТ «Мотор Січ», Запоріжжя, 2000р.), де узагальнили наші пошуки.

Саме тоді я наштовхнувся на відкриття французького вченого Жана – Клемана Мартена, який теж займався вивченням родоводу людей. Він вивчав книги записів актів громадського стану у Південній Франції і зробив цікаві підрахунки. В кожній людини є батько та мати, потім дві бабусі та двоє дідусів, вісім прадідів та шістнадцять прапрадідів.

Вже в десятому коліні у кожного з нас нараховується прямих 1024 предка.  І це усього лише через якихось 300 років!

У двадцятому коліні у кожної людини прямих предків вже 1млн 50 тисяч 176 чоловік! Уявляєте, скільки у нас з вами прямих предків і які нам сьогоднішнім невідомі.

Якщо рахувати від Петра Шевченка з Петроострова, то виходить нас відомих, від мене, шість прямих предків. Четверо десь загубилися у прірві часу. Але тим не менше, треба сказати, що вони теж були десь поблизу тих сіл, що розташовані навколо Моринців, Кирилівки та Петроострова.

І тому я повернувся до думки, що ми всі, Шевченки, а нас 1 млн 50 тисяч 176 чоловік, повинні бути «пов’язаними» з усіма людьми, які жили і живуть навколо нас у цих селах. По іншому не виходить!

Мартен це зробив на основі вивчення документів Південної Франції, а я це роблю на основі власного родоводу. Бо люди скрізь однакові і скрізь підпадають  під одні і ті ж закони.

Все своє життя я був під впливом Генія Шевченка. Він мене надихав і у власній творчості, хоча я розумію різницю між нами, але це не заважало, навпаки, намагався написати якомога краще. І у відношенні до людей моїм взірцем був теж Тарас Григорович. Не все виходило як я хотів, але все рівно знаходився під впливом душі нашого Кобзаря.  Хай це звучить трохи патетично, але мені нема чого встидатися, бо вже такий великий вік, що час озирнутися на пройдений шлях.

І мені приємно сказати, що я один з тих, хто відчуває своєю душею нашого Генія – Тараса Григоровича Шевченка. Тим більше, що мої предки звідти звідки і він!

Віталій ШЕВЧЕНКО, м. Запоріжжя

http://ukrvedomosti.com.ua