Мабуть, вже багатьом відомо, що крилатий вислів «Легендарный Севастополь – город русских моряков» не відповідає дійсності. По — перше, тому, що під час двох війн, які велися на території Криму та Севастополя, обидві ці війни (у 1854 та 1941 роках) російська та радянська армії програли своїм супротивникам. Тобто, в обох випадках оборона Севастополя не завершилась перемогою захисників.

І по – друге, в російській імперії, як і в Радянському Союзі, склад армії не був виключно з росіян. Тобто, якщо брати навіть події тільки в Севастополі у 1854 – 1855рр та у 1941 році, а потім і при звільненні Севастополя у 1944 році, то казати, що це місто російської слави, це помилка. Бо в цих подіях приймали активну участь представники інших націй, яку настійливо нав`язували усім російське та радянське імперське мислення.

Подій в Криму в 2014 році показали, що це мислення буйним квітом розцвіло саме в головах росіян. На жаль. Бо це все не так. Давайте подивимося, як було насправді.

В обороні Севастополя 1854-1855рр найзнаменитіші імена, це, безумовно, керівник оборони адмірал Нахімов і рядовий матрос – вивідувач Петро Кошка, і обидва вони – українці! Бо адмірал Нахімов онук сотника Ахтирського слобідського козацького полку Мануїла Тимофійовича Нахименка, чиї предки віками жили в Полтаві.

А Петро Кішка (Кошка) з села Ометинці, що знаходиться в Немирівському районі Вінницької області. Україна гордиться своїм знаменитим сміливцем, розвідником 19-го флотського екіпажу, легендою міста «русской» слави. Не випадково, що в честь матроса Кошки названі вулиці у Києві, Вінниці, Дніпропетровську, Донецьку, Макіївці, Горлівці.

В обороні Севастополя приймали участь Чернігівській полк, Українській єгерський, Одеський уланський полк та Київський гусарський. Навіть на бастіонах міста воював Єврейський полк з України, який був відзначений Російським урядом як такий, що виявив «мужество и высокую воинскую доблесть».

Зрозуміло, що у війні приймали участь і росіяни, але навіщо перетягувати тільки на себе ковдру, мовляв «Севастополь – город русской славы»!

Але це ще не все! На знаменитій панорамі Франца Рубо «Оборона Севастополя» крім матроса Петра Кошки є ще матроси і солдати Гнат Шевченко, Іван Демченко, Федір Заїка, Григорій Ткаченко, Михайло Данильченко.

Треба ще згадати і дітей, мешканців Севастополя, які допомагали російським військам. Це Микола Тищенко (за хоробрість нагороджений Георгіївським хрестом), Максим Рибальченко, Дмитро Фарасюк, Василь Доценко та інші.

Але прославили себе під час оборони Севастополя і інші національності. Німець, генерал Едуард Тотлебен, творець усієї фортифікаційної системи оборони Севастополя. Німець, генерал Василь Геннеріх, начальник військово-інженерних робіт на Корабельній стороні. Німець, капітан Антон Коцебу. Полкові генерали, німці Даннерберг та Бельгард.

Треба не забувати, що адмірал Корнілов, один із керівників оборони міста, німець по матері – Фан -дер- Фліт!

Думаю, вже досить прикладів, щоб помітити, що обороняли Севастополь у 1854 -1855рр не тільки росіяни. Але імперська та більшовицька пропаганди закцентували свою увагу тільки на росіянах, наче інших ніколи не було.

Забігаючи наперед, скажемо, що події 1941 та 1944 років, так само показують, що Севастополь не «город русской славы», краще було б сказати: «Севастополь город дружбы народов». Подивіться самі.

Коли гітлерівці, пробив оборону радянських військ на Перекопі, і танки Манштейна рвонули на Севастополь, то біля селища Миколаївка під Севастополем їх зупинила 54-а батарея берегової оборони Чорноморського флоту на чолі з командиром українцем Іваном Заїкою з Кременчука і комісаром євреєм Семеном Муляром.

Далі, хто ще прославився під Севастополем. Двічі Герой Радянського Союзу Степан Супрун. Загинув під час боїв за Севастополь. Двічі Герой Радянського Союзу, льотчик штурмової авіації Анатолій Недбайло. Двічі Герой Радянського Союзу, командир ланки винищувачів Олександр Руденко. Герої Радянського Союзу, льотчики Іван Борисенко, Іван Гринько, Василь Луценко, Іван Марченко, Сергій Дуплій.

Інші учасники подій під Севастополем, які залишили свої імена в історії міста. Рядовий Іван Яцуненко, який встановив прапор Перемоги над Сапун — горою. За свої героїчні дії під час війни отримав звання Героя Радянського Союзу.

Червонофлотець Василь Цибулько (1920 – 1941), Герой Радянського Союзу, загинув під Севастополем у 1941 році.

Командир доту №11 старшина 2-гої статті Сергій Раєнко (1918-1941) разом із своїми бійцями Василь Мудрик (1922-1941), Михайло Потапенко (1899-1941), Володимир Радченко (1918-1941), Григорій Доля (1915-1941) та інші, усього сім чоловік, 18-19 грудня 1941 року героїчно загинули, відбиваючі наступ німецьких військ.

Червонофлотець Олександр Чикаренко підірвав себе і німців, які увірвалися у збройний арсенал.

Герой Радянського Союзу, снайпер 25-ї Чапаєвської дивізії Людмила Павліченко (1916-1974).

Старшина Павло Дубинда (1914 – 1992) з Херсону, Герой Радянського Союзу і повний кавалер трьох орденів Слави. Таких на всю країну було четверо! Два з них українця і двоє росіян.

Підполковник артилерії, Герой Радянського Союзу Іван Бондар (1914-1944).

Командир мінометної роти Володимир Симонок (1912 – 1942), Герой Радянського Союзу.

Захисник Костянтинівського равелину, батальйонний комісар Іван Кулініч (1906-1942).

Капітан-лейтенант Михайло Бондаренко (1912 – 1943), Герой Радянського Союзу.

Треба нагадати читачам, що звільняла у 1944 році Севастополь єдина жінка командир взводу морської піхоти під час другої світової війни, українка Євдокія Завалій (1924-2010).

У жодній армії світу під час війни такого воїна не було! А їй навіть не присвоїли звання Героя Радянського Союзу чи Героя України!

Тому і не дивно, що співають усі і досі цю фальшиву пісеньку: «Севастополь – город русской славы!»

Можна ще багато приводити прізвищ українців, які залишили свої імена в історії оборони та звільнення Севастополя у роки другої світової війни, як і воїнів інших національностей, але, мабуть, читач зрозумів, що ті, хто танцював у Севастополі, радіючи, що Крим, як і їхнє місто перейшло до Росії, не знають власної історії, а незнання власної історії завжди вилазить боком.

Вилізе боком і всім тим, хто танцював у Севастополі, бо вони зрадили пам`ять усіх тих бійців, українців, азербайджанців, грузин, осетин, вірменів, хто віддав свої молоді життя, звільняючи Севастополь і залишився навіки на цвинтарях міста. Тих, хто дав їм можливість танцювати на своїх могилах.

Віталій ШЕВЧЕНКО, м. Запоріжжя

(для «Украинских ведомостей»)