Під час Другої світової війни Німеччина випередила багато країн у розробці нових видів військової техніки. З’явилися реактивні літаки, балістична та крилата ракети. Це досить відомі факти. Мало кому відомо, що наприкінці 1944 року на заводі автомобільної фірми «БМВ» поблизу Праги було побудовано прототип «літаючої тарілки» — дископодібного літака з реактивними двигунами.

У цьому немає нічого дивного — у США роботи над такими літаками велися з 1932 року, і досить реальний, але неймовірно засекречений літак американців, названий «літаючою сковорідкою», виконував випробувальні польоти під час війни, а одного разу впав просто-таки на багатолюдному пляжі.

Американській та англійській військовим розвідкам стало відомо про новий німецький літак незвичної форми, і спеціальні команди американців буквально висіли над наступаючими військами, розшукуючи цю та інші новинки німецької вій­ськової техніки. Але німецьку «літаючу тарілку» гестапо знищило разом з кресленнями у лютому 1945 року. «Тарілок» у німців було кілька. Невдовзі більшість розробників цього дива опинилася у США, а незначна частина — у Радянському Союзі.

Ніхто не відкидає заяву німецького інженера Єппа, вивезеного до Радянського Союзу, де він продовжив проектування дископодібного літаючого апарата «Омега». Сьогодні методами комп’ютерної графіки німецькі шанувальники авіації відтворили зов­нішній вигляд «Омеги». Такий «диск» справді міг літати і вести бій.

У США німецькі спеціалісти поновили свої роботи. Дископодібні літальні апарати тоді були одним із звичайних напрямів розвитку авіації, як і «літаючі крила». Світ почав розколюватися на два табори, і роботи велися у найсуворішій таємниці, особливо з «літаючих тарілок». Факт роботи німецьких спеціалістів у США ретельно приховувався від суспільства. Працювали в Америці і японські спеціалісти.

Невдовзі в пресі почали з’являтися повідомлення про неідентифіковані літаючі об’єкти, зокрема дископодібні. Один пілот натрапив над гірською місцевістю на цілу групу «літаючих тарілок». Іноді літаючі об’єкти у формі дисків вдавалося сфотографувати. Особливо запам’ятався випадок з «літаючою тарілкою» у 1947 році. Було заявлено, що розбилася «метеорологічна повітряна куля». Це була тільки частина правди. Окрім зонда, розбилася і «тарілка» з чотирма невеличкими на зріст особами (полоненими японцями?). У пресі ж поширилися різні історії про інопланетян…

А дійсність була зовсім іншою. Дуже цікава приписка в одному з недавно розсекречених документів з офісу керівника ФБР: «Рекомендовано, аби ми повідомляли Авіаційному Корпусу, що Бюро не вважає, нібито воно повинно брати участь у всіх цих розслідуваннях, а також відзначити, що більшість повідомлень про диски насправді є чиїмись пустощами…»

Такий собі Клайд Толсон зробив приписку на документі: «На мою думку, ми повинні зробити це», і поставив дату — 15 липня 1947 року.

Особисто Едгар Гувер написав на доповідній: «Я зробив би це, але перш ніж погодитися на це, ми повинні мати доступ до знайдених дисків. …Армія захопила їх і не дозволила нам зробити хоча б побіжний огляд…»

Шеф ФБР Дайсон Едгар Гувер був людиною аналітичного складу розуму. Він таки мав рацію. Саме в липні 1947 року розбився «інопланетний корабель» у Розвелі разом з невисокими людьми. Схоже, цей випадок — один з невдалих експериментів ракетного барона Вернера фон Брауна.

Американське суспільство було настільки спантеличене феноменом НЛО, що ЦРУ також довелося зробити заяву з відповідними поясненнями. Ні для кого не було несподіванкою, що ЦРУ знає багато і має що сказати. Хоча заява не здивувала людей, зайнятих у авіакосмічній промисловості.

Стурбовані американці зверталися до керівників спецслужб, і отримували відповіді. Наприклад: «Шановний містер! Ваш лист, датований 16 липня, ми отримали. До вашого відома, розслідування НЛО не належить і ніколи не належало до питань, які входять в юрисдикцію ФБР. Можу Вас запевнити, що на згадуваній Вами фотографії не зображено жодного співробітника Бюро і до обов’язків ФБР ніколи не входила опіка мешканців інших планет. Додаємо декілька буклетів, що стосуються нашої діяльності, читання яких, сподіваюся, буде для Вас приємним. Щиро Ваш Дж. Е. Гувер, директор».

Згідно із заявою історика Регіонального розвідувального офісу Джеральда Хейнса, який вивчав секретні файли ЦРУ, половина всіх повідомлень про НЛО в 50-ті роки пов’язана з польотами розвідувальних літаків. Слід нагадати, що саме тоді розроблялися висотні літаки-розвідники, існування яких трималося у суворій таємниці.

Через 50 років, відповідно до американського «Акту про інформацію», було розсекречено декілька проектів створення досить земних «літаючих тарілок». Прибічники існування «марсіанських кораблів» осоромилися, бо стало відомо, що проектів літаків з круглим крилом зареєстровано і засекречено не менше 45.

ЦРУ довелося зробити свою заяву, бо під виглядом НЛО у небі Америки могли з’явитися досить реальні радянські розвідувальні літаки або бомбардувальники. Необхідно було заспокоїти широкий загал і прояснити ситуацію хоча б для диспетчерів повітряного руху.

Підстави для цього були. 19 липня 1952 року на екранах радарів, що переглядали повітряний простір над Вашингтоном, з’явилися спалахи. Першим літаючі об’єкти в небі столиці помітив оператор авіабази «Єндрюс». Потім вони сталі видимі і на екрані радара «Центру управління повітряним рухом», що відстежує повітряний простір у районі «Національного аеропорту «Вашингтон». Працював і третій радар, але в документах не вказано, якій організації він належав. Випадок дуже ретельно зафіксований в офіційних документах. Інакше і бути не могло, адже навіть реальні «тарілки» літали в нічному небі столиці, і прямо над Білим домом.

Спостерігали «диски» і під час війни в Кореї. Вочевидь, у війну спостереження за небом вкрай необхідне. Спостерігачі в районі аеродрому на південь від міста Човрон всю ніч 31 травня 1952 року були напоготові. Рано-вранці, о 3.45 один з них помітив дивний об’єкт. Спочатку було видно біло-блакитне світло, а потім вималювувався і об’єкт круглої форми.

Роздумувати було ніколи. У небо негайно пішов черговий F-94 «Старфайр» 319-ої ескадрильї винищувачів-перехоплювачів. Пілот визначив, що незнайомець завис на висоті 2 500 м. Як годиться, винищувач негайно злетів вгору, щоб мати перевагу у висоті. Набравши 4 000 м, літак пішов у пікет. «Літаюча тарілка», своєю чергою, почала швидко набирати висоту і зайняла таку позицію, аби сонце, що сходило, засліпило очі пілоту F-94.

Декілька хвилин «диск» і винищувач маневрували, і жодного разу ні тому, ні другому не вдалося зайняти позицію, вигідну для атаки із задньої півсфери. Побавившись з винищувачем, «літаюча тарілка» різко набрала висоту близько 9 000 м і на швидкості близько 900 км/г та відірвалася від «Старфайра». Її швидкість збільшувалася. Натреноване око бойового пілота визначило, що в останню мить спостереження швидкість НЛО перевищувала 1 000 км/ч. Гнатися за об’єктом не було сенсу, тому пілот о 3.55 закінчив переслідування і пішов на посадку.

Після інциденту командування почало розслідування. Пілот «Старфайра» доповів, що чітко бачив позначку на екрані бортового радара. Водночас було встановлено, що наземні радари НЛО не відстежували. Цей випадок так і залишився невиясненим до кінця. Він поповнив перелік несподіваних зустрічей НЛО круглої форми з перехоплювачем F-94, якому довелися більше за інших мати справу з невідомими прибульцями. Звичайно, ніхто з військових не вважав, що вони були прибульцями з інших світів.

Спочатку і ЦРУ, і уряду було вигідно, аби нетямуща публіка вважала, що в небі над США сновигають кораблі інопланетян. Зусиллями газетярів і кіношників віра в швидке нашестя інопланетян набрала рис масового божевілля, а цього вже не можна допустити у високорозвиненому суспільстві.

Отже, наприкінці 40-х у небі США літали дослідні дископодібні апарати, а також «літаючі крила», що мали земне походження і народилися у таємних конструкторських бюро. Водночас велися роботи зі створення тихохідного висотного літака U-2 і надшвидкісного А-12, які пізніше стали відомими як літак-шпигун «Чорна леді» і стратегічний розвідник SR-71 «Чорний птах».

До свого безславного кінця над Свердловськом 1 травня 1960 року літак-шпигун U-2 літав протягом п’яти років, з них чотири роки безкарно над Радянським Союзом. Спочатку він не був пофарбований, його гладка алюмінієва поверхня яскраво виблискували на сонці. Для польотів на дуже великій висоті літак мав величезні крила, і йому було важко злітати і сідати навіть за невеликого вітру. Тому випробувальні польоти виконувалися удосвіта і ввечері, коли не було вітру. Літак злітав і сідав на землю в напівтемряві, але на великій висоті в цей час уже яскраво світило сонце. Він блищав, із землі бачили блискучу пляму на небі. Все більше людей спостерігали цей феномен, і його успішно прикривали чутками про постійні польоти інопланетян. Незабаром було запропоновано нанести на поверхню літака спеціальну фарбу, що поглинає випромінювання радара. Після пофарбування U-2 перестав виблискувати на сонці, і польоти «інопланетян» тут же припинилися, а висотний літак-шпигун отримав назву «Чорна леді», оскільки його фюзеляж тепер нагадував сигару з такою ж назвою. У СРСР інопланетянами особливо не переймалися і гарячково робили зенітні ракети і винищувачі-перехоплювачі.

Подібні «НЛО» спостерігалися в інших місцях США, оскільки літаки-шпигуни для ЦРУ розробляли кілька фірм. Один з них з позначкою Х-16 став відомим тільки в 70-ті роки.

Не встигли диспетчери повітряного руху і прості громадяни оговтатися від потрясінь з «НЛО», як на них звалилася нова «інопланетна» напасть. Випробування високошвидкісного А-12 приховати було важче, тим більше, що іноді він шугав небом з громоподібним звуком. Цей літак мав величезні двигуни, коли вони працювали, то за ним тягнувся вогненний шлейф. Все це бачили випадкові спостерігачі, яким ніхто нічого не пояснював. Була «холодна війна» — не до сентиментів. Щоб ввести іноземні розвідки в оману, тричі змінювали назву проекту стратегічного висотного розвідника. Спочатку він називався «Акватоном», потім — «Густо», наприкінці ж отримав ліричну назву «Велика ведмедиця» або «Окс-карт» (“Волова упряжка”).

На першому етапі А-12 був зі слабкими, але надійними серійними двигунами, призначеними для іншого літака. Вони не могли розігнати «волову упряжку» до триразової швидкості звуку, але до дворазової — цілком. Пілот А-12 Біл Парк, нічого не підозрюючи, відкрив нову сторінку в історії уфології. Хоча політ і відбувався над безлюдною місцевістю, уфологи (або шпигуни, що маскуються під них) зареєстрували перший в історії випадок виконання НЛО маневрів з неймовірною швидкістю, недоступною жодному винищувачу-перехоплювачу.

Невдовзі літак досяг триразової швидкості звуку, отримав військову позначку SR-71 і почав літати над територією іноземних держав, в основному поблизу кордонів Радянського Союзу. Населенню Японії, Кореї, Туреччини, Пакистану, Китаю та інших країн незабаром довелося пережити «нашестя міжпланетних кораблів», а керівництву Радянського Союзу чухати потилицю і форсувати модернізацію винищувачів-перехоплювачів та зенітних ракет.

Всього американці побудували 50 таких розвідників, з яких 24 розбилися, а для протистояння їм Радянський Союз створив гігантський флот з близько 5 тисяч винищувачів-перехоплювачів і мав цілі армії ППО. Це було безглуздям, позаяк сприяло розвалу і без того перенапруженої економіки СРСР.

Дуже цікавим фактом, який підігрівав ажіотаж, була поява в небі зеленого полум’я. Зміна кольору тлумачилася уфологами як застосування на «міжпланетних кораблях» досі небачених на Землі двигунів. Все було значно простіше. Двигуни «Чорного птаха» працювали на гасі, який на землі не хотів спалахувати навіть від відкритого полум’я. Щоб гас не закипав під час нагріву літака у польоті на великій швидкості, в нього вводили спеціальні присадки. Під час згорання присадки забарвлювали полум’я в різні кольори, найчастіше — в зелений. Для швидкого запуску двигуна пробували вприскувати в двигун спеціальну рідину, яка загоралася з вибухом, і з двигуна викидалася величезна вогненна мітла. Із землі це виглядала ефектно, оскільки виникав пунктирний вогненний слід різних кольорів. Уфологи були в захваті…

Через деякий час у нічному небі з’явилися нові «інопланетні кораблі». Почалася ера розробок літаків-невидимок. У небі без зайвого шуму і полум’я ковзали примари химерної форми. Час від часу примари з’являлися поблизу аеропортів, аби перевірити можливість їх виявлення радарами, і потрапляли на очі пілотів цивільних літаків. Уфологи знову шаленіли…

Особливу сторінку в уфології написали дископодібні літальні апарати, «літаючі тарілки». Ця сторінка розвитку авіації донині вкрита мороком нісенітниць. Дископодібні літальні апарати час від часу потрапляли і потрапляють на очі стороннім, і люди розповідають про них, роблять цілком пристойні фотографії. Щоб збити з пантелику публіку й іноземні розвідки, в пресу потрапляла велика кількість фальсифікованих фотографій і повідомлень. Коли з’явилася загальнодоступна комп’ютерна техніка, фотографії НЛО перевірили методом обробки зображень. 90 % знімків виявилися фальсифікованими. Проте рано чи пізно все стане відомо і «літаючі тарілки» займуть почесне місце у музеях авіації.

Володимир РЕПАЛО