У 2023 році Україна зіткнулася з багатьма важливими подіями та рішеннями, кожне з яких мало глибокий вплив на політичний та економічний ландшафт країни. Ключовою подією став контрнаступ Сил оборони України, рішення щодо початку якого викликало широкий резонанс, а в результаті переросло у напругу між військовим та політичним керівництвом країни. Про те, як Україна пережила 2023 рік, читайте у підсумковому матеріалі “Апострофа”.

Перегріті очікування

Своєю кульмінацією 2023 року став пошук “крайніх” за підсумки контрнаступу, включаючи й обговорення можливої відставки головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного, на яку Офіс президента Зеленського не зважився. Насамперед через політичні причини. Відставити Залужного зараз — це означає відкрити йому шлях у велику політику, чого б в оточенні Володимира Зеленського не хотіли.

Саме скромні результати наступальних операцій ЗСУ і стали основним тригером для політичної активності, коли опоненти Володимира Зеленського, включаючи колишніх великих гравців Петра Порошенка та Юлію Тимошенко, різко пожвавилися.

Глава “Європейської солідарності” вирішив активізувати свої закордонні контакти (зокрема, як виявилося, із проросійським урядом Угорщини), але у грудні прикордонники його не випустили з країни. Юлія Тимошенко на тлі проблем з мобілізацією і не зовсім зрозумілими поки що перспективами отримання західної допомоги зажадала від влади оприлюднити “план Б” у війні з Кремлем. Нагадаємо, зараз все формально йде за “планом А” — вихід на межі 1991 року.

“У 2023 році в Україні повернулася політична активність, але вже не в такому форматі, як раніше. Фактор популярності військових, зміна інформаційного ландшафту, коли олігархічні телеканали вже не мають такого впливу на настрої людей. При цьому військові поки що тримаються осторонь політики, а колишні гравці на кшталт Порошенка та Тимошенко, як показують нещодавні дослідження, мають надто високий антирейтинг (понад 70%), щоб претендувати на суттєві політичні дивіденди“, — каже “Апострофу” політичний експерт Петро Олещук.

Український контрнаступ, який за задумом і мав відкрити нам виходи до кордонів 1991 року, викликав широкий резонанс не лише всередині України, а й на міжнародному рівні, сформувавши великі очікування західних партнерів.

Офіційне визнання початку наступальної операції на півдні України було зроблено у червні 2023 року. Президент Зеленський у червні підтвердив початок наступу ЗСУ у контексті військових операцій, хоча й не розкрив деталі поточної стадії операції, зазначивши, що народ “відчуватиме” його прогрес.

Щоправда, вже восени стало зрозуміло, що ситуація на фронті не відповідає очікуванням Києва та його західних союзників. У відомій статті для The Economist головнокомандувач Валерій Залужний пояснив, що конфлікт з Росією перейшов у стадію позиційної війни із застійними та виснажливими битвами, що вимагають застосування високих технологій для досягнення успіху.

На початку грудня президент Зеленський визнав, що контрнаступ влітку та восени не призвів до значних успіхів, але наголосив, що Україна не відступає і що країні потрібна підтримка у розвитку вітчизняного виробництва озброєнь.

Військово-політичну ситуацію на кінець року можна охарактеризувати як активну переоцінку ситуації, оскільки не лише Сили оборони України, а й кремлівські окупанти зробили висновки із провальної для Кремля кампанії 2022 року, коли росіяни поховали в Україні практично всю свою професійну армію.

“Ще навесні 2023 року багато хто був абсолютно щиро впевнений, що ось зараз отримаємо від США техніку, далекобійну зброю і покладемо росіян на лопатки. Тепер виходить, що і ми скоригували свою тактику з урахуванням такого досвіду, перейшовши до активної оборони, через що ворогові доводиться втрачати близько 1 тис. осіб на добу, що саме по собі дуже багато. Наскільки ще вони зможуть тримати такий рівень втрат — питання відкрите”, — каже “Апострофу” військовий експерт Іван Ступак.

Для українського суспільства, навпаки, поразки росіян восени-взимку 2022 року призвели до того, що ми зайшли у 2023 рік із завищеними очікуваннями. Оптимізм перших місяців відкритої війни, який допоміг країні вистояти, вже на другий рік протистояння з Кремлем зіграв із суспільством злий жарт. Заради справедливості, відповідальність лежить не лише на суспільстві, а й на провідниках медійної політики, які дали народу впевненість у перемозі за рік-півтора.

Після визнання контрнаступу українських збройних сил у 2023 році неефективним, у політичних та військових колах України намітилася напруга. В останні місяці осені світові ЗМІ почали активно обговорювати ймовірний розкол між президентом Володимиром Зеленським та головнокомандувачем ЗСУ Валерієм Залужним. Підставою для таких припущень послужили результати літнього контрнаступу.

Українська експертна громадськість також підхопила тему, розповсюджуючи чутки про можливе звільнення Залужного. У цьому контексті заступник голови комітету Верховної Ради з питань національної безпеки Мар’яна Безуглая виступила з різкою критикою на адресу військового командування. Вона звинуватила головкому у відсутності чіткого плану дій на 2024 рік, висловивши думку щодо необхідності відставки військового керівництва.

Офіс президента спростував наявність конфлікту з посиланням на дезінформацію з боку російських спецслужб. Незважаючи на це, в інтерв’ю британському виданню The Sun Володимир Зеленський попередив військове керівництво про неприпустимість участі в політичних процесах, наголошуючи на необхідності зосередження на оборонних завданнях країни.

Корупційні скандали та політичні потрясіння

Внутрішня політика країни також була ознаменована скандалами, ключовим з яких стали корупційні скандали в Міністерстві оборони та керівництві обласних ТЦК, які продовжували називати “військкоматами”. Звинувачення призвели до відставки міністра оборони Олексія Резнікова, викликавши широкий резонанс та дискусії щодо необхідності нових підходів у міністерстві. На його місце було призначено колишнього голову Фонду державного майна та екс-депутата від партії “Голос” Рустема Умерова, що спостерігачі спочатку оцінили як ризикований, але потенційно перспективний крок.

На початку року “Дзеркало тижня” розмістило розслідування, яке вказувало на те, що Міноборони проводило закупівлю продуктів для військових за завищеними цінами. Зазначено, що яйця були придбані за ціною 17 гривень за штуку, тоді як їхня середня ринкова вартість у супермаркетах тоді становила близько 7 гривень. У серпні того ж року це видання представило ще одне розслідування, яке цього разу стосується купівлі Міноборони літніх курток у турецької компанії під виглядом зимових для ЗСУ.

Міністр оборони Олексій Резніков та його команда завзято заперечували всі звинувачення, але у вересні вони всі подали у відставку. Президент Зеленський пояснив це рішення необхідністю впровадження нових підходів та форматів взаємодії між міністерством, військовими та громадськістю.

При цьому частина спостерігачів, включаючи деяких на Заході, наполягали, що сприйняття Резнікова в Україні та за кордоном значно різниться. У нас у країні його репутація постраждала через скандали, пов’язані із “золотими” яйцями та куртками для ЗСУ, тоді як на світовій арені екс-міністра цінували за свій внесок у дипломатичні зустрічі “Рамштайн”, націлені на військову підтримку України.

Наступним епізодом боротьби з корупцією серед військових стало рішення Володимира Зеленського у серпні звільнити гуртом усіх керівників обласних ТЦК. Основна причина — масова корупція, кришування схем для ухилістів, спеціальна роздача повісток з метою вимагання хабарів. Місцями дії працівників ТЦК мало відрізнялися від ОЗУ — викрадення, побиття чи загроза зброї, на що звернули увагу західні партнери.

У результаті до кінця 2023 виявилося, що разом з водою виплеснули і дитину. Причому, як визнавали самі представники профільного оборонного комітету ВРУ, проблеми з мобілізацією почалися саме після того, як Банкова вольовим рішенням звільнила всіх обласних військкомів, особливо не розбираючись, хто більше, а хто менше “прославився” сумнівними справами.

Репресивна мобілізація

У результаті до кінця 2023 року найгострішим питанням стала мобілізація. У пресу просочувалася інформація, що Банкова вимагала від Генштабу звільнення до кінця року хоч одного великого міста обласного значення. Генерали розвели руками: “Як це зробити? Потрібні новобранці”. У результаті Мар’яна Безугла “наїхала” на Валерія Залужного, сказавши, що той не має жодного “плану війни”, але нібито є вимога мобілізувати 20 тис. осіб на місяць.

Володимир Зеленський також кивав на військових.

“Заробітну плату їм (військовим — “Апостроф”) платить наше населення, наші люди, ви всі, люди, які сплачують податки, тому коли ми говоримо про ту чи іншу мобілізацію, ми повинні з вами знати, що один воїн — це шість осіб у цивільному життя, які сплачують податки. Просто візьміть 500 000 осіб, помножте на шість і зрозумійте, як мені, уряду, всім нам, знайти плюс 3 мільйони до того, що у нас є. Плюс 3 мільйони платників податків із січня місяця”, — сказав глава держави на прес-конференції, 19 грудня.

Офіс президента та представники “Слуги народу” наполягають, що саме Генштаб запросив мобілізацію на 500 тис. осіб, а військові вказують на чиновників та депутатів — мовляв, саме вони затверджують мобілізаційні плани. Апогеєм цього пінг-понгу стало внесення до парламенту скандального законопроекту з мобілізації, який формально було розроблено Кабміном. Проект містить купу скандальних та суперечливих норм, роблячи процес мобілізації абсолютно неадекватним, якщо документ ухвалять у первозданному вигляді.

Як тільки до ВРУ внесли зазначений законопроект, Валерій Залужний на першій за два роки з початку вторгнення РФ прес-конференції відхрестився від таких вимог, вказавши, що мобілізаційна підготовка лежить уряді, а справа військових — обороняти країну, маючи для цього необхідну кількість озброєнь, боєприпасів та людей. Він також побічно вказав, що ідея звільнити всіх обласних “військкомів” гуртом була поганою, оскільки ті були “професіоналами”. Відповідно, процес мобілізації, як наполягає головком, слід повернути у “колишні рамки”.

У результаті з боку все виглядало так, ніби Банкова і підконтрольні їй депутати з числа “слуг” намагалися звалити непопулярні рішення на Залужного, а той “гарячий каштан” брати в руки відмовився.

“У дискусіях щодо мобілізації мають рацію обидві сторони: і ті, хто каже, що громадяни зобов’язані захищати свою державу, і ті, хто наполягає на конституційності процесу. Як, наприклад, можна давати до рук ТЦК можливість вносити громадян до Єдиного реєстру боржників, блокувати банківські рахунки, забороняти операції з майном, коли ніхто не може гарантувати відсутність зловживань. Розмови про те, як почали “красиво” жити і що купувати рядові співробітники ТЦК, не кажучи вже про керівництво центрів, ширяться по всій країні. І тут їм дають в руки таку палицю. Зрозуміло, що у багатьох виникнуть питання, як вони нею реально скористаються”, — каже Іван Ступак.

У результаті всіх приголомшив голова Мінфіну Сергій Марченко, заявивши, що у нас у бюджеті немає коштів на 500 млн мобілізованих. Виходить, що строго формально “крайнім” за пропозицію організувати саме репресивну мобілізацію, на яку ще немає грошей, є прем’єр Денис Шмигаль.

Електоральні дилеми

Зважаючи на все, схоже, що Шмигаля влада вирішила принести в “жертву”, щоб, з одного боку, не сваритися відверто з генералітетом, а з іншого — не зіпсувати електоральні рейтинги.

Усі вищезгадані проблеми ще більше загострили вже існуючу проблему — проводити чи не проводити вибори. Конституційні повноваження нинішнього складу ВРУ завершилися восени, але нардепи, згідно з Основним законом, продовжують свої повноваження, доки не буде обрано нового депутатського складу. Вибори президента, якщо дотримуватися Конституції, мають відбутися навесні 2024 року.

Чи проводитимуться вони, поки неясно, але весь 2023 рік в українському політикумі активно обговорювалося питання щодо можливості проведення виборів. Спочатку Банковій розглядалася можливість проведення президентської кампанії, мотивована побоюваннями за легітимність чинного глави держави, а також побоюючись, що падіння рейтингів можуть не дати Володимиру Зеленському можливості зайти на другий президентський термін.

Проте глава держави згодом визначив курс на відмову від виборів під час військових дій, оголосивши, що “в умовах війни безвідповідально вкидати цю тематику у суспільство” і що “зараз вибори не вчасні”. На великій прес-конференції, 19 грудня, глава держави повторив тезу про те, що під час війни вибори не відбуваються у контексті претензій до Верховної Ради.

“Не можу їх (нардепів — “Апостроф”) розпустити, бо тоді будуть вибори, вибори не можу під час війни проводити”, — заявив глава держави.

До кінця осені всі політичні сили Верховної Ради досягли консенсусу, підписавши меморандум про проведення національних виборів (як президентських, так і парламентських) лише після завершення військового стану і не раніше ніж через шість місяців після його закінчення.

“Справа не в тому, що Володимир Зеленський не хоче виборів. Він не хоче виборів у невигідних для себе умовах, хоча ще в першій половині 2023 року Банкова розглядала варіант з виборами. Навіть були написані чернетки відповідних законопроектів, з якими ознайомили експертів усередині країни та зарубіжних партнерів. Саме ця інформація і змусила інших гравців активізувати зусилля, у тому числі з розгортання передвиборчих штабів, тому, незважаючи на підписаний меморандум, ніколи не можна говорити “ніколи”. Тема виборів, яку “теоретично” обговорювали у 2023 році, може стати реальністю в 2024 року”, — каже “Апострофу” голова Центру досліджень громадянського суспільства Віталій Кулик.

Важливо розуміти, що з одного боку небажання проведення виборів у гарячу фазу війну може здаватися логічним і навіть правильним через безліч факторів, включаючи неможливість організації чесного та конкурентного голосування в умовах воєнного стану, особливо з огляду на наявність безлічі біженців та внутрішньо переміщених осіб.

Зрештою, підбиваючи підсумки 2023 року, не варто забувати, що ще у лютому-березні 2022 року під питанням був сам факт існування державності в Україні. Минуло майже два роки і ватажок “другої армії світу” Сергій Шойгу та начальник російського Генштабу Валерій Герасимов гордо доповідають російському населенню, що вони “змогли зупинити” наступ Збройних сил України. Насправді ці два горе-полководці “ядерної держави” самі не зрозуміли, який реальний комплімент вони висловили Україні.

І сам факт того, що ми зараз можемо відносно спокійно зустріти новий 2024 рік, вказує на те, що країна ще має шанс на перемогу.

Володимир ШЕВЧУК Апостроф