Очікувані літаки F-16 стали народним символом надій на перелом у війні. Натомість гелікоптери, вертольоти залишаються в тіні, хоча на фронті вони виконують безліч важливих завдань. Зокрема українські вертольотчики здійснювали унікальні, надскладні місії на “Азовсталь”. Втім, будь-який політ вертольоту в насичену ППО в зону — смертельна небезпека.

УНІАН розпитав командира екіпажу вертольоту Мі-8 з позивним “Гуцул” про те, як вдавалося обходити ворога під Маріуполем, на який ризик доводиться йти, щоб виконувати бойові завдання та чи є критичними втрати росіян у вертолітній техніці та екіпажах.

У вас були польоти, про які можна сказати: “З’явився ще один день народження”?

Так можна казати про кожен наш виліт. Я вилітав на пошук та евакуацію екіпажу Мі-24, який загинув при виконанні бойового завдання на передньому краю. Район пошуку обстрілювався артилерією, велися бойові дії, але у шоломі ти не чуєш вибухів, лише бачиш, як земля розлітається, як піднімається стовп землі…

Так само не знаєш, яка небезпека чекає у повітрі, на зворотному шляху. Не знаєш, що чекає на майданчику приземлення: чи він не був замінований (ворог використовує дистанційне мінування, — УНІАН). Не знаєш, що буде у наступну секунду.

Одного разу ми прилетіли з бойового завдання, і тільки гвинти зупинились — ракетна небезпека. Біжимо у бомбосховище, слухаємо інформацію від оперативного чергового ППО й розуміємо, що на нас летять “Калібри”. Одну ракету збили на відстані 15 км, другу — 20 км…

У нас є пілоти, по яких неодноразово були пуски з ПЗРК, яких обстрілювали стрілецькою зброєю. Їм вдавалося в екстремальних умовах благополучно завершити політ. Під час однієї з місій до Маріуполя, вже при поверненні, ракета ПЗРК попала у вертоліт. Вона пройшла наскрізь у районі відсіку двигунів, один двигун вийшов з ладу, на другому дійшли до дому. Але є екіпажі, яким повернутись не вдалось…

Загалом, пілоти, бортові техніки та стрілки, наземні спеціалісти, які своєчасно ремонтують, відновлюють і готують вертоліт — це мужні, сміливі, талановиті люди. Вони самовіддано боронять свою Батьківщину і заслуговують на велику повагу, шану та окрему розповідь про кожного.

Наскільки складними були місії по евакуації поранених з “Азовсталі”?

Надскладними. Не всі закінчились вдало, не всі повернулися. Деякі пілоти поверталися з сивиною від психологічних перевантажень. Всі розуміли, що кожен політ — це міг бути політ в один кінець.

Я не є учасником тих місій, але знаю, як це відбувалось. Політ дуже детально обговорювався та готувався. Місії виконували вночі. Перетинали лінію фронту в умовних слабких місцях, які були промацані нашою розвідкою.

Маршрут проходив на висоті 3-10 метрів — над Азовським морем, над окупованою територією, яка була нашпигована військовими підрозділами та ППО. Дуже небезпечним був і відрізок вздовж берегової лінії, до “Азовсталі”…

Політ вночі над морем на гранично малій висоті є дуже ризикованим та небезпечним. Дуже легко втратити візуальне орієнтування, зіткнутись з водою. Крім того, вертольоти помічали кораблі, які відкривали вогонь…

На “Азовсталі” треба було знайти місце для посадки, там все було зруйновано, заважали стовпи, арматура, балки. Хвилини на те, щоб зробити посадку, розвантажитись (везли медикаменти, харчі та військову допомогу), завантажити важких поранених. І назад.

Мій побратим Борис, з яким ми в одному екіпажі літали на початку війни, у 2014-2015 роках, загинув. Він на зворотному шляху не долетів 7 км — їх збили ракетою (ПЗРК) й загинули всі члени екіпажу та пасажири. Був збитий й інший вертоліт, який летів на їх пошук, рятувальні роботи. Екіпаж і пошуково-рятувальна десантна група також загинули.

Такий рівень небезпеки був і є й на інших ділянках фронту?

Ворог використовує всі засоби — винищувальну авіацію, мобільні ЗРК, ПЗРК, а також гармати та стрілецьке озброєння, по нас працює перший ешелон ППО, другий, третій, “ТОРи”, “Панцирі”, кулемети… Ракетний комплекс “Панцир” може виявляти та супроводжувати ціль на відстані від 25 км, збивати на 15 км. Ми заходимо на відстань 6-9 км від цілі. Можете уявити, яка небезпека?

Ми працюємо на висотах 5-10 метрів, використовуємо рельєф. Літати надскладно — заважають ЛЕП, лісосмуги, птахи, інші перешкоди. Ворогу дуже складно нас побачити.

Але вони почали використовувати А-50 — це літаки далекого радіолокаційного виявлення та управління. Вони постійно перебувають у повітрі над прифронтовими областями рф (напишіть з малої букви) та над тимчасово окупованим Кримом.

А-50 тотально контролюють повітряний простір Лівобережної України та Причорноморській регіон. Радіолокаційні станції цього літака можуть виявляти та супроводжувати повітряні цілі на відстані до 650 км, наземні — до 300 км. Ці літаки у автоматизованому режимі наводять винищувальну авіацію на наземні та повітряні цілі (у тому числі вертольоти).

Цьому “пануванню в повітрі” можуть запобігти F-16?

Їх винищувачі можуть знищувати повітряні цілі на відстані 100 км. І ми бачимо їх літаки, але не можемо нічого зробити — наше ППО зараз не може їх дістати. Ось чому нам потрібні F-16.

Командир екіпажу Мі-8 “Гуцул” пояснив, чому нам потрібні F-16 / фото УНІАН

F—16 — це багатофункціональний винищувач, який є на озброєні повітряних сил США, та ще у 24 арміях світу. Він може змінити баланс сил у повітрі та вплинути на перебіг війни.

F-16 — платформа для сучасного авіаційного озброєння. Він може одночасно нести ракети типу “повітря-повітря” та “повітря-земля”. Може знищувати балістичні ракети, крилаті ракети, літаки, вертольоти, БПЛА, а також РЛС, кораблі та ін.

F-16 дозволять безпечніше працювати нашій авіації. Високоточна зброя — запорука забережня життів наших воїнів.

Сучасні ракети “повітря-повітря” дозволяють збивати цілі на відстані до 180 км. Це змусить російські літаки діяти далі від України. Дальність протикорабельних ракет — до 220 км. Це може стати серйозним фактором для переміщення Чорноморського флоту з Криму на інші бази.

Але нам потрібні й нові сучасні вертольоти?

Звичайно потрібні. Армійська авіація (вертолітна авіація) взаємодіє з Силами оборони України, виконує бойові завдання по знищенню живої сили противника, його опорних пунктів, лекоброньованої техніки (колон такої техніки на марші), складів з озброєнням та складів паливно-мастильних матеріалів.

Ураження завдається на глибину 10 км за лінію зіткнення. І наша задача — не просто випустити ракети. Ми ретельно прораховуємо всі деталі бойового завдання до вильоту, у його процесі. Дрібниць тут не буває.

На Мі-8 та Мі-24 ми не можемо застосувати наші керовані протитанкові ракети. Пуски цих ракет здійснюються з відстані 3,5 км від цілі. Наразі це нереально здійснити. При вогневому ураженні противника ми використовуємо некеровані ракети.

Крім того, виконуються десантно-транспортні завдання по перевозці вантажів та особового складу. Виконуємо пошуково-рятувальні завдання, евакуацію важкопоранених з передової.   У 2018 році Україна почала отримувати перші з 55 сучасних французьких вертольотів H225 Super Puma та Eurocopter EC 145.

Вони призначались для надання екстреної аеромедичної евакуації у кожному  обласному центрі. Ці вертольоти дуже ефективні для своїх завдань, але для ведення бойових дій вони не підходять, застосовуються для евакуації поранених…

Ми знищуємо ворога, але НАТОвське озброєння точніше. Система навігації та наведення вогню дозволяє в автоматичному режимі прокладати маршрут, виявляти ціль, виконувати стрільбу на більших відстанях. Це економить дуже багато часу, пришвидшує розрахунки, робота стане ефективнішою та безпечнішою. Нам конче потрібні сучасні вертольоти НАТОвскіх стандартів, на кшталт AH-64 Apache та подібних йому.

Нещодавно аналітики порахували, що лише 25 ударних вертольотів росіян  Ка-52 знаходиться біля лінії фронту. Як ви ставитись до таких новин? Втрати ворога можна вважати критичними?

Ні. Я не вважаю втрати ворога критичними. Вони все ще переважають кількісно.

Треба розуміти, що як ми відновлюємося, використовуємо стару техніку, так робить і ворог: широко застосовує Мі-8 та Мі-24, а також більш сучасні Мі-28 та Ка-52.

Що стосується останніх, вони дійсно несуть критичні втрати. Те саме стосується льотного складу, який не швидко відновлюється. Але людський ресурс у них величезний. І це — найбільша біда.

Загалом, на початку повномасштабного вторгнення ворог масово застосовував авіацію для ударів по наземних цілях. Літали великими групами, підрозділами, недооцінювали нас. Їм розповідали, що у нас немає ППО, немає ПЗРК, казали: “Працюйте, як на полігоні”.

Для них був шок, коли виявилось, що у нас є “Стінгери” та працює ППО. Так було на Київщині, на Миколаївському, Херсонському, Донецькому напрямках.

Вони понесли великі втрати, та зробили певні висновки. Зараз росіяни вже не такі нахабні, як на початку. Літають парами, ланками, вертольоти використовують точково (на Запорізькому, Донецькому напрямках).

Ворог базував авіаційні полки у Маріуполі, Чорнобаївці, звісно, в Криму (Джанкой, та інші аеродроми). Використовували багато майданчиків для підскоку. Ситуація змінилась, коли ЗСУ почали використовувати високоточні БПЛА та авіаційні крилаті ракети “повітря-земля”, коли були завдані точні удари по їх аеродромах. Вони були змушені передислокувати авіаційні полки в тимчасово окупований Крим, багато полків базується на адміністративному кордоні України з Росією.

Ви згадали про втрати льотного складу росіян. Тобто, професійних екіпажів. Як це вплинуло на рівень російських спеціалістів? Чи вдалось росіянам навчити нових фахових пілотів?

Так, рівень підготовки ворога є різним. Але це раніше процес навчання був розтягнутий на роки. Підготовка в умовах війни проходить набагато швидше. Кожен день — бойові польоти, бойовий досвід. І треба розуміти, що ніхто не відправляв ризикувати командирів підрозділів. Перші тижні повномасштабного вторгнення на бойові завдання літали пілоти середньої ланки. Ті, хто мають великий льотний вишкіл, не воювали. І гинуть, зазвичай, молоді.

Влад АБРАМОВ УНІАН