11 листопада я ще раз переконався, яка в нас недолуга Верховна Рада і вся влада взагалі, спостерігаючи, як знімали з посад трьох судів — двох чоловіків і одну жінку. Усі троє не могли і двох слів зв`язати докупи, а працюють суддями по десять років, якщо не більше.

Одного спитали:

— Скільки ви в день розглядаєте справ?

Він відповів:

— Як коли. Від п`яти до 15.

Ось і порахуйте, скільки перед ним за ці роки пройшло людей, до яких він утрутився у долю.

Доповідав Верховній Раді відомий юрист, секретар комітету Верховної Ради України, представник Президента України у Верховній Раді Руслан Князевич. Теж не кращий, коли його спитали, що він може конкретно доповісти високому зібранню по суддям, то Князевич ніс щось неоковирне, що я не зміг його зрозуміти.

Так само поводив себе і Гройсман, сто разів перепитував Князевича:

— Як його звати?

Це він про людину, долю якого буде зараз вирішувати.

При розгляді питання по жінці-судді виявилося, що жінка з`являлася на своєму робочому місці напідпитку. В цьому, в усякому разі, звинувачувало жінку її керівництво. Але підтверджуючих документів ніяких надано не було з боку медичної установи. Жінка-суддя сказала, що це її оббрехало начальство.

Після такого «обговорення» одного суддю залишили на посаді, а двох звільнили, в тому числі і жінку. Так і залишилося невідомим, чи пила вона на робочому місці, чи ні. Але звільнили.

Та у залі Верховної Ради це нікого не цікавило. І Князевич, і Гройсман, і інші народні обранці після такого робочого дня спокійнісінько пішли додому вечеряти. Заробили. А як вони вирішують більш складні питання? Мабуть, так само.

А потім я довідався, що у Харкові відбулося засідання комісії міської ради по перейменуванню більшовицьких назв із залученням широкої громадськості. Тут теж було дуже цікаво.

По-перше, комісія, не моргнувши оком, запропонувала Фрунзенський район міста перейменувати у… Фрунзенський район, а Дзержинський район міста перейменувати у… Дзержинський район, мотивуючи це тим, що тепер Фрунзенський район буде названий не на честь більшовицького полководця Фрунзе, який в свій час покрив трупом увесь Крим, а в честь його сина Тимура Фрунзе (1923-1942), героя війни, учасника оборони Ленінграду, який народився у Харкові.

А Дзержинський район буде тепер не в честь ката і вбивці Фелікса Дзержинського, а в честь його брата Владислава Дзержинського (1881- 1942), відомого харківського вченого-медика, одного із засновників Дніпропетровського університету.

До речі, цей Владислав не признавав влади більшовиків і Фелікс сказав йому, що якщо не перестанеш вести пропаганду проти більшовиків, то я тебе розстріляю. І робітничий суд виніс вирок розстріляти. Тільки втручання Леніна врятувало Владислава.

Як вам таке ноу-хау? Зрозуміло, що громадськість була незадоволена, почалася бійка і на цьому засідання комісії урвалося. Але чиновника, який вів зібрання, (якийсь Ігор Терехов, голова комісії), нічого не могло збити, він заявив, що і надалі будуть проводити засідання, але вже без громадськості.

Ну, тепер зрозуміло, що вони там перейменують! Ленінський район так і залишиться Ленінським, а Орджонікідзевський — Орджонікідзевським, бо виявиться, що на підприємствах Харкова працювали передовики з такими самими прізвищами. Ну, як же їх не зафіксувати в топоніміці міста!

А початок цього дива відбувся у Волновасі Донецької області, на кордоні із сепаратистами. Громадськість міста, як нам доповіли, перейменували пам`ятник Чапаєву у пам`ятник «Козак». І коли питали мешканців Волновахи, то вони відповідали:

— Хай стоїть! Це наша історія.

А мій знайомий, мешканець Волновахи, писав мені нещодавно: «Дружина мого брата Миколи місяць просиділа в підвалі разом із дітьми. Ні їжі, ні світла, ні палива, нічого не було. І вона сказала, якщо ще раз це станеться, то вона вже цього не переживе».

Ось такі протилежні думки. Але як не дивно, ті, хто не хоче перейменувань, усі гуртом стоять на захисті минулого. І вперед рухатися не хочуть.

Це ноу-хау з легкої руки чиновників Волновахи та Харкова може переміститися і у Запоріжжя. Чиновницький грунт в нашому місті досить глибокий. І пам`ятник Леніну вони швиденько перейменують у пам`ятник Проводирю а пам`ятник Кирову — у пам`ятник Промовцю. Бо в нашому місті живуть і Кирови, і Леніни, І Брежнєви, і Будьонні з Ворошиловими.

Тобто, можна завжди знайти собі якогось передовика комуністичної праці Г.К.Леніна і потім торочити з трибуни міської ради, що проспект Леніна названий в честь оцього героя!

Що ми не помиляємося, видно з того, як збираються перейменовувати вулиці нашого міста. Є на Правому березі гарна, з трьох будиночків, чиста, зелена вуличка імені Анрі Барбюса. Хто його не знає, нагадаю, що це класик французької літератури ХХ століття, людина із прогресивними поглядами, як на той час. Виступав у нас в Запоріжжі під час відкриття Дніпрогесу.

Є підстави вважати, що під час приїзду до Москви у 1935 році його отруїли. Щось в ньому не сподобалося Сталіну, або щось необережно висловив.

І ось Ленінська районна адміністрація збирається перейменувати вулицю, не питаючи мешканців вулиці, названу в честь літературного класика, в іншу відому людину в Запоріжжі, діяча культури, літератури, який багато зробив для розвою рідної культури… Петра Ребра.

Хлопці! Та для Петра Павловича Ребра потрібно знайти вулицю в самому центрі міста! Він зараз дивиться на нас з неба і плаче, мовляв, оце я заслужив отаке у рідного міста! До речі, ви з одного разу скажіть, де ця вулиця Анрі Барбюса? Отож!

Дивлячись на те, що відбувається у нашій Верховній Раді і в Харкові з Волновахою, нічого дивного в цьому немає. Чиновницька енергія безсмертна, якщо її не обмежити. І тут півзаходи не можливі, як думає Президент.

Не можна в старі бурдюки наливати молоде вино.

Віталій Іванович

(для «Украинских ведомостей»)