Коли я прочитав в Інтернеті, що в «Книжковій хаті» міста Коломиї продається книга «Полювання на «Вальдшнепа». Розсекречений Микола Хвильовий» (Упорядник Ю.Шаповал, Передмова Ю.Шаповал, В.Панченко, К, «Темпора», 2009р., 296с.іл.), то я її терміново замовив і чекав із нетерпінням, коли вона до мене прийде.  Справа в тому, що в цій книзі вперше друкуються документи із справи-формуляра, яка була заведена у НКВС на Миколу Хвильового і яка до сього часу зберігається в Галузевому державному архіві Служби безпеки України.

Моя зацікавленість до цієї книги зрозуміла. Ще у 1999 році в альманасі «Спокута» (№1, Запоріжжя), я видрукував нарис «Розбита шибка (спроба дослідження)», в якому зробив припущення, що Микола Хвильовий не застрелився, а був убитий.  Моє припущення було зроблене на основі спогадів письменника Юрія Бедзика (1925 – 2008), який в дитинстві жив у тому самому будинку «Слово», де жив і Микола Хвильовий (газета «Українське слово», 11 та 18 лютого 1999 року, а потім передруковано з деякими різночитаннями в газеті «Література та життя», №5-6, травень – червень 2008 рік).

На свідчення Юрія Бедзика, восьмирічного хлопчика, що в розбитій шибці є слід від кулі, саме в той час, коли загинув Микола Хвильовий, ніхто не звернув уваги. Ось цитата із спогадів: «Наступного ранку я визирнув у вікно. Перше парадне було навпроти нашої квартири. Я побачив розбиту шибку у Хвильових і відчув холод у грудях. Через кілька днів хтось із рідні Хвильового заклеїв дірочку великим аркушем білого паперу. Шість років до самої війни я бачив той білий аркуш – як знак страшної перестороги, і згадував, як убивали Хвильового».

Отак написав письменник. Можливо, він чув ще щось від дорослих, чи бачив, але згадав про це в кінці свого життя. Можливо, чогось боявся, хоча і вже була незалежна Україна.   Ось чому я з такою увагою взявся за книгу.

Коли я писав своє дослідження «Розбита шибка», то в основному аналізував спогади людей, які мешкали в будинку «Слово» і які збереглися. Хоч кожний з них згадував своє, але порівнюючи їх, можна було вийти на якусь істину.

І зразу же повідомлю читача, що книга «Полювання на «Вальдшнепа». Розсекречений Микола Хвильовий» жодного з моїх тверджень не спростувала. Позаяк зафіксовано слід кулі, яка потрапила звідкись в квартиру Миколи Хвильового і вбила його, коли він знаходився у своєму кабінеті, то можна висунути твердження, що це міг зробити з горища п`ятого під`їзду будинку невідомий, який знаходився саме проти першого під`їзду, де жив Микола Хвильовий.

 Треба нагадати, що в цей день 13 травня були заарештовані Яловий (1895 – 1937) у будинку «Слово» та О.Шумський (1890 – 1946) у Москві, а Хвильовий вбитий. Чому так сталося? Можна зробити тільки припущення. Хвильовий мав надзвичайний авторитет серед письменників і людей, був, як і ті двоє, лідером боротьбистів. Можливо, не хотіли якихось заворушень? Хто знає.

 А чому вибрали саме таке знищення? Тому що працівники НКВС добре знали свою справу, головне, — відвернути увагу: самогубство, записки на столі і всі навколо будуть тільки про це говорити. Що і сталося. А людини немає.

 Це звичайний метод англійського письменника Ізраєля Зангвілля (1864 – 1926), який виник саме у цей час: переключити увагу читача чи свідків в іншу сторону. Злочин в запертій зсередини кімнаті, саме в неї відбулося вбивство Хвильового, в яку нібито ніхто не входив і таким чином уся увага переключається на самого Хвильового. І вже ніхто не вивчає обставин трагічної події.

 Тепер зрозуміло, читачу, чому саме я так прискіпливо вивчав цю книгу. Треба сказати, що вона в мене залишила двояке враження. В якійсь мірі вона розчарувала і одночасно вдалося з`ясувати деякі питання.

 Перше, виявилося, що не всі документи справи-формуляру надруковані, тобто наукова ціна книги викликає сумнів. По моїм підрахункам в книзі немає 26 документів. Хоча автори і пишуть: «Для публікації відібрано 63 документи із справи-формуляру С-138, що зберігається в ГДА СБУ. Це практично все, що є в теці…»

 Але виходить, що майже половина документів не видрукувана. Незручно казати докторам науки, що потрібно було видрукувати усі документи, цінність такої збірки була б надзвичайна. А так виникає питання, що там не надруковано? І чому?

 Друга обставина, видрукувані документи спростовують мою версію? Ні. Навпаки, в справі підтверджується, що куля ввійшла в голову Миколи Хвильового і залишилася там. Тобто, вона прилетіла звідкілясь, уразила голову Миколи Хвильового і залишилася там (стор. 36). Якби в голові у Миколи Хвильового були дві дірки, то можна тоді було б казати, що це з револьвера Миколи Хвильового куля уразила скло. Позаяк одна дірка, цього казати вже не можна.

 Тепер відносно записок. Виявляється, оригіналів у справі немає. Копії. А це значить, що справжній текст невідомий, бо в копіях НКВС може написати що завгодно.  Хто був в квартирі Миколи Хвильового співпадає з тим, що було написано в мене: Куліш (1892-1937) та Досвітній (1891-1934).

 На сторінці 188 є свідоцтво письменника Гордія Коцюби (1892 – 1938), що Яловий був заарештований 12 травня. Це дуже важливе свідоцтво.  Чому це так важливо? Бо, якщо Яловий був заарештований уночі з 12 на 13 травня, то Микола Хвильовий просто фізично не міг допомогти своєму другові, про що так багато пишуть дослідники і ті, хто при цьому був присутній.

 Закінчити життя самогубством він міг тільки після невдалих спроб допомогти, а їх не зафіксовано, бо арешт був уночі (ну, наприклад, десь біля 2-х чи 3-х годин ночі) а вбивство Миколи Хвильового сталося десь біля 11 годин ранку (дивіться протокол допиту Юлії Уманцевої, де відмічено, що він почався 13 травня у 13 годин 40 хвилин, стор.182). Тому деякі дослідники починають писати, що, мовляв, час арешту Ялового не встановлений, він, ймовірно, відбувся десь раніше на два тижні до подій 13 травня, щоб дати «можливість» Хвильовому допомогти товаришу.  Але і в справі і в спогадах учасників цих подій є досить свідоцтв, що арешт Михайла Ялового відбувся з 12 на 13 травня.

 Я думаю, що потрібно віднайти справи усіх репресованих письменників у будинку «Слово» і таким чином припинити усі ці розмови, якщо, звісна річ, вони не знищені або не сфальсифіковані.

 До речі, відносно книги «Полювання на «Вальдшнепа». Розсекречений Микола Хвильовий» теж є зауваження. В книзі приведений документ №32 «Анонімна записка «Про українські літературні кола», в кінці якого стоїть посилання: ГДА СБУ, спр. С-183, арк. 2 – 42. Все вірно. А потім ми бачимо, що тут же поряд приведені документи, де посилання на ті ж самі сторінки справи: 17-20, 15, 13, 12, 14, 16, 8, 9-10, 29, 27, 26, 28, 22, 23, 24-45, 30, 31.

 Щось тут не так. Або обидва доктори наук (Ю.Шаповал та В.Панченко) щось не пояснили або допустили помилку. Бо виходить, що приведені різні документи під одними і тими ж сторінками. Цього не може бути за визначенням!

 Відносно записок, що буцімто залишив після себе Микола Хвильовий, у протоколі допиту дружини, вона сказала наступне: «Письма он не успел-бы заготовить, по видимому он заготовил его до разговора» (стор.183).

 Тобто, що він їх приготував до арешту Ялового, а це психологічно неможливо, значить, висновок один: отой агент «Влас», якому 11 травня було дано термінове завдання ввійти у групу письменників: Хвильовий, Куліш, Сосюра (1897-1965), Епік (1901-1937) (стор.181), це і зробив, бо дверей у будинку та у квартирі Хвильового було досить. В які хтось зайде і з яких хтось вийде, — ніхто не побачить!

 Збереглися спогади письменника Григорія Костюка (1902-2002) про те, що після арешту у 1930 році академіка Сергія Єфремова (1876-1939), якому інкримінували керівництво міфічної Спілки Визволення України (СВУ), Хвильовий, Досвітній, Яловий і Куліш ходили до ЦК партії і намагалися його захистити.

 З цього захисту нічого не вийшло, академік Єфремов, як і його товариші по процесу, були засуджені, але факт залишається фактом. А ось захистити свого друга, Ялового, Хвильовий вже не встиг, бо був убитий.

 Але якби у нього був час, то він обов`язково щось зробив би для захисту товариша. Тобто, психологічно його самогубство невмотивоване. І те, що це було не самогубство, у книзі професор Ю.Шаповал приводить несподіваний доказ. Він наводить запис із щоденника Георгія (Юрія) Самброса, колишнього співробітника Всеукраїнського інституту народної освіти, який знав Миколу Хвильового ще з дитинства: «Кажуть, що смерть М.Хвильового надто вразила М.О.Скрипника (1872 – 1933). Почувши про його самогубство, він навіть здригнувся увесь від якоїсь потаємної внутрішньої думки. Вражений, проказав своїм рикаючим, хрипким голосом лише одне коротке слово, повне задумливого запитання:

 — Вже?.. – й мовчки, згорбившись, пішов до свого кабінету» (стор.35).

 Варто на цій сцені ще раз зупинитися. Якщо відкинути коментар Самброса, то що ми будемо мати? Компетентній людині, а Скрипник належав до керівництва тогочасної України і чув і бачив багато такого, що могли знати далеко не всі, що купчилися навколо перших осіб у керівництві. Тому він міг щось знати про якісь дії навколо Хвильового і його товаришів.

 І репліка: — Вже? – про це говорить.

 — Вже зробили?

 — Вже виконали?

 — Вже вбили?

 Або щось десь ось так. Бо репліку «Вже покінчив самогубством?» він за визначенням сказати не міг. А через якихось два місяці він був сам усунутий. Бо ми знаємо які доблесні дзержинці були навколо оцих усіх діячів!  Звідки він міг знати про плани самого Хвильового? Тим більше, що той їх не розголошував.

 Тому ми і робимо висновок протилежний Самбросу і тим, хто продовжує звертати увагу на самогубство Миколи Хвильового. Його, самогубства, не було.  Точно знаємо, що коли Хвильовий вийшов до себе в кабінет, то в кімнаті залишилися Куліш та Досвітній, а де була дружина під час пострілу, з документів не видно.

 Юрій Смолич (1900 – 1976), який випадково спостерігав з вікна своєї квартири за квартирою Миколи Хвильового, його дружину не згадує. І пострілу не чув разом із Василем Вражливим (1903 – 1937). Вони подумали спочатку, що Микола Хвильовий покликав їх до себе.

 Чого вони туди побігли, ми, мабуть, вже ніколи не взнаємо. Але, коли Микола Хвильовий був у себе в кабінеті, отоді з`явилася дірка від кулі у шибці вікна в кабінеті, а друзі і дружина побачили його за столом вбитого.

 Нам залишається тільки звернути увагу на деякі деталі у кабінеті Миколи Хвильового, куди він пішов перед загибеллю і куди понаходили після цього, хто був в квартирі Миколи Хвильового і сусіди по будинку «Слово».

 Всі, хто залишив спогади про це, згадують, що Микола Хвильовий сидів з головою, опущеною на стіл, в правій скроні була дірка від кулі, права рука була опущена униз, з якої звисав револьвер, чи лежав на підлозі біля руки. Дружина його, Юлія Уманцева, не зводила очей з рани і сиділа на якомусь дивані десь збоку . Цих деталей в її показах, які приведені у книзі «Полювання на «Вальдшнепа». Розсекречений Микола Хвильовий», немає. Вона досить спокійно дає покази слідчому.

 У фільмі, який доданий до книги на DVD, «Цар і раб хитрощів» режисера І.Шатохіної, зроблений по сценарію І.Шатохіної та Ю.Шаповала, відтворена сцена в кабінеті. Скрізь лежать розірвані папери та фото і на них плями крові.  Не вторгаючись у задум авторів фільму, тільки відмітимо, що для всіх, хто входив тоді у кабінет, здавалося, що Микола Хвильовий наче спить і крові біля нього зразу ніхто не бачив.

 Головне у відтворенні подій у кабінеті ось що. Чи точно розставлені меблі у кабінеті? Тому що ми тепер точно знаємо з книги (стор.36), що у Хвильового була рана від кулі на правій скроні. Тобто, маленький Юрій Бедзик свідчить, що куля влетіла у вікно і вона могла тільки з цієї сторони потрапити в голову Миколи Хвильового.

 Значить, у фільму стіл, за яким працював письменник, стоїть невірно. Він повинен стояти ближче до середини кімнати, а між стінкою і столом сидів Микола Хвильовий, правою скронею до вікна.

 Тепер усе сходиться. На жаль, в книзі немає фото цієї кімнати Миколи Хвильового за часів письменника. Або не збереглися, або не приведені. Я думаю, що тоді всі питання були б зняті. Бо в іншому випадку дірку у склі вікна не можна пояснити.

 З книги «Полювання на «Вальдшнепа». Розсекречений Микола Хвильовий» можна наочно побачити, якого страшного тиску піддавалися наші письменники на чолі з Миколою Хвильовим, найталановитіші з них і навіть генії, яким був, наприклад, Микола Куліш.

 Та час усе розставив по своїх місцях. Вони прийшли до свого народу, а ті, хто творив свої підлі справи у темряві, так там і залишаться назавжди.

 В кінці фільму Юрій Шаповал каже про те, що відбулося в кабінеті письменника, ніхто вже не взнає. Дійсно, сперечатися із фальсифікаторами важко, вони були ще ті майстри! Але в нас єдиний шлях, — йти до правди, в ім`я загиблих людей від тоталітаризму, в ім`я світлого імені Миколи Хвильового. Це наш борг перед ними.

 І на закінчення приведу гарні слова французького письменника Гастона Леру ( 1868 – 1927), вони якраз дуже доречні: «Мы прежде всего должны рассуждать, ибо в противном случае они заставляют нас принимать то, что они хотят нам навязать».

 Ось в цій розвідці я і намагався в першу чергу вільно міркувати, спираючись на факти, а вони виводили мене на те, що Хвильового вбили і вбивця, швидше за все, стріляв з даху п`ятого під`їзду, тобто, сидів над головою у Смолича та Вражливого.

 Іншої версії, щоб зв`язати слід кулі в склі вікна в квартирі Хвильового з вбивством письменника, — немає. Але треба і далі вивчати цю справу і шукати нові підтвердження моєї версії. Іншого шляху немає.

Віталій Шевченко,

м.Запоріжжя

(для Украинских ведомостей)