Росія може спровокувати нову війну на Балканах. Минулого тижня про це заявив президент України Володимир Зеленський, попередивши, що “якщо країни світу, партнери, зараз нічого не зроблять, там буде новий вибух”, оскільки це теж “не нова історія, у їхніх відносинах криза, й вона давно”.

Втім, Західні Балкани із зони уваги політиків, аналітиків і мас-медіа нікуди й не зникали: протягом останнього півріччя відбулися саміт Берлінського процесу в Албанії, Бледський форум безпеки в Словенії, зустріч міністрів країн — членів ЄС і регіону, переговори у двосторонньому форматі, ухвалено новий План економічного зростання ЄС для Західних Балкан і підготовлено звіти Єврокомісії про євроінтеграцію кожної з країн.

Домінантою всіх заходів були питання інтеграції до ЄС шести західнобалканських країн (Албанія, Боснія і Герцеговина, Косово, Північна Македонія, Сербія та Чорногорія).

Однак Росія не припиняє спроб знову пересварити жителів балканської kući (домівки). Невже Західним Балканам справді загрожує нова війна? Питання неоднозначне, втім, як і відповідь. Упевнено можна стверджувати одне — з початком російської агресії проти України загроза військового конфлікту на Балканах посилилася.

Існує кілька факторів “розігріву”, що можуть спровокувати збройний конфлікт.

Перший — Росія, яка використовує різноманітні інформаційні ресурси, зокрема “Россия сегодня” і “Спутник”, низку друкованих та інтернет-видань. Серед інших московських інструментів — русофільство, фальсифікована історія та сучасність відносин із балканськими країнами, провокування й підтримка корупції, фінансування проросійських політиків і організацій, зокрема парамілітарних. Так званий російський гуманітарний центр у місті Ніш (Сербія) часом веде не лише гуманітарну, а й розвідувально-диверсійну діяльність.

Росія щосили намагається змістити фокус уваги з власної агресії в Україні, дестабілізуючи регіон, використовуючи його численні суперечності та проблеми в галузі історії, мов, кордонів, водокористування, підігріваючи міжконфесійне й міжнаціональне протистояння. Кремлівський інтерес зрозумілий — створення довгострокової системи дестабілізації Західних Балкан як передумови для можливої війни, а заодно й зупинка євроінтеграції.

Другий — “фактор Додіка”. Раніше ми вже писали, що чинний президент Республіки Сербської (одного з двох ентитетів БіГ) Мілорад Додік перетворився з просто політика на “фактор Додіка”. Він протягом багатьох років системно прагне розколоти Боснію і Герцеговину, намагаючись вивести РС із її складу. Він став досить ефективним механізмом дестабілізації не лише БіГ, а й усіх Західних Балкан, а також надійним постійним каналом російського впливу та проникнення до регіону. Від вербальних погроз розколоти БіГ Додік перейшов до реальних кроків, що порушують Дейтонські мирні угоди, конституцію БіГ і загрожують цілісності країни.

А днями він заявив, що до 2030 року стане “першим президентом незалежної РС”. Хіба ж не привід для збройного протистояння? Адже не можна забувати про жорсткі заяви бошняцьких політиків про те, що мирного розділення не буде.

Третій фактор — неврегульованість відносин Косова та Сербії. Небажання лідерів двох держав імплементувати численні домовленості та порушення взятих на себе зобов’язань підвищують ризик збройного конфлікту. Сербські та російські військові на цей випадок розробляли відповідні плани, а армія Сербії неодноразово зосереджувалася на кордонах із Косовом. У вересні сербські терористи ввірвалися до села Банська в Косові, пролунали постріли. Конфлікт було локалізовано, але випробування сил відбулося. І навряд чи косовари забудуть, що було застрелено косовського поліціянта, — таке на Балканах не пробачають і не забувають. Звертає на себе увагу той факт, що сербська група не побоялася розташованих у Косові міжнародних сил KFOR, покликаних забезпечувати стабільність.

Четвертий фактор — гонка озброєнь на Західних Балканах. У регіоні після останньої війни на руках залишилися тисячі одиниць зброї. Подейкують, що тут у кожного водія під сидінням машини лежить або пістолет, або автомат. Західні Балкани стикнулися з новим викликом після початку російської агресії проти України. Угоду про субрегіональний контроль над озброєннями було забуто, закріплені в ній ліміти — відкинуто, й розпочалася регіональна гонка озброєнь. У ній уже визначилися лідери — Сербія та Хорватія.

Приміром, Сербія 2022 року витратила на придбання озброєнь понад 460 млн євро, а військовий бюджет на 2023 рік було збільшено до 1,4 млрд євро (на кожного жителя припадає по 162,1 євро військових витрат). 

Хорватія збільшила військовий бюджет удвічі — до 1,1 млрд євро (270 євро на людину). Більш ніж на 10% зріс він і в БіГ і становить 153 млн євро (46,7 євро на душу населення).

Кожен житель Косова вносить по 61 євро у військовий бюджет країни (108 млн євро), Північної Македонії — по 107,5 євро (225 млн євро), Чорногорії — по 155,5 євро (98 млн євро). Водночас Росія швидко втрачає свій колись традиційний ексюгославський ринок озброєнь, який упевнено займають країни — члени Євросоюзу, Китай, Туреччина. Та й Сербія перетворилася на системного гравця на цьому специфічному ринку.

Як бачимо, технічну базу війни створено досить непогану й зброї в країнах стає дедалі більше. А це дуже небезпечно в регіоні, де проблеми вирішувалися за допомогою зброї століттями…

У понеділок президент Сербії Александар Вучич заявив: він боїться, що “2024 рік принесе нам набагато більше конфліктів і безладу, ніж попередній”. Ідеться про загрози в Республіці Сербській, Косові та інших частинах регіону? Що це — якесь знання? Передвиборча демагогія? Чи попередження?

Існує й інший погляд — збройний конфлікт на Західних Балканах неможливий. Його прибічники погоджуються: так, мир у регіоні досить крихкий, так, суперечностей чимало. Проте й сил, здатних вести нову війну, немає, — так вважає, наприклад, член президії БіГ Желько Комшич. Казати, що війна вже на порозі регіону, політично шкідливо, — впевнені багато аналітиків. І вони намагаються пояснити свою позицію такими аргументами.

Аргумент перший — фактор НАТО. Регіон оточений країнами — членами Альянсу, а чотири з шести країн Західних Балкан є його членами. У БіГ і Косові розташовані бази НАТО та сил Європейського Союзу (EUFOR), які мають гарантувати мир і стабільність регіону. Усе це означає, що місця для російської присутності практично не залишилося. Але останні події на півночі Косова, бездіяльність стосовно дій Додіка ставлять під сумнів здатність сил ЄС і НАТО, які перебувають на Балканах, оперативно реагувати на кризові ситуації.

Аргумент другий — відсутність зовнішнього фактора, без чого війна є малоймовірною. Спірне твердження. У Росії з початком агресії проти України насправді різко зменшилися можливості надання військової та фінансової допомоги своїм друзям у регіоні, ускладнилася логістика. Проте є інші зовнішні сили. Туреччина й монархії Перської затоки допомагають Косову та бошнякам БіГ зміцнювати свої збройні сили. Віктор Орбан категорично проти санкцій Євросоюзу стосовно Додіка, й це підтримує сепаратизм останнього, що загрожує цілісності БіГ. Президент Хорватії Зоран Міланович також підтримує деструктивну політику президента РС.

Аргумент третій — економічна залежність країн Західних Балкан від західної допомоги досить велика. Євросоюз і США є для них основними економічними партнерами та фінансовими донорами, без чого їхні економіки існувати навряд чи зможуть. А глобальній економіці за умов сучасної нестабільності ще одна війна, до того ж у Європі, геть не потрібна. Та й Китай, який упевнено розширює економічну присутність у регіоні, не зацікавлений у втраті цього ринку та зручного шляху до Європи.

Як бачимо, однозначної відповіді на питання щодо можливості нової війни в регіоні немає. Але страх перед нею блукає вулицями багатьох міст БіГ, Косова, Сербії. Цей страх може не допустити вибуху, ставши фактором стримування. Але якщо його підтримувати, нагадуючи про минуле — жертви, втрати, ненависть, — він може спричинити нову пожежу. Зрозуміло одне. Спротив України російській агресії є тим інструментом, який сьогодні допомагає утримувати держави від нової війни, не дає наразі зруйнувати крихкий мир на Західних Балканах. 

Володимир ЦИБУЛЬНИК, Тимчасовий повірений у справах України в БіГ у 2018 р)

zn.ua