З висоти свого вже немаленького віку розгадати на карті світової літератури цю живу краплиночку Життя, Любові, Талану, Радощів практично неможливо. Дивуєшся, як вона встигла так багато зробити за своє таке коротке перебування на Землі.  Її забули на її Батьківщині, в Росії,  вона не потрапляє навіть в альманахи, хрестоматії та різні інші збірники поезії. Вона німкеня, можливо, тому і забули її, хоча в Німеччині її друкують і сьогодні.

Мова йде про Єлизавету Кульман (1808 – 1825). Вона народилася в сім’ї капітана російської армії у відставці. Він приймав участь у нескінченних війнах Росії у Європі, був в арміях  П.О.Румянцева – Задунайського та О.В. Суворова. Особливо відзначився в битві при Кагулі (1770р.). Але численні поранення заставили його піти у відставку в чині колезького радника. Єлизавета була найменшою дитиною у сім’ї. В неї було ще сім братів і одна сестра.

      Старші брати теж вибрали ремесло воїна, як і їхній батько. Приймали участь у всіх війнах, які тоді вела Росія. Вони воювали із Наполеоном у Німеччині та під Бородіно.  Приймали участь  у закордонних походах російської армії.

      Павло і Олександр відзначились в битві при Прейсиш – Ейлау (1807р.), а пізніше при Рущуке (1810р.), де і загинули. Микола теж хоробро бився у знаменитій битві народів (1813р.), де і загинув.  Не пощадила війна і інших братів, отримавши важкі поранення, вони стали інвалідами.

      Після смерті чоловіка становище бідної вдови стало дуже важким. Пенсії, яку платили за чоловіка, вистачало тільки на те, щоб якось звести кінці з кінцями. Мати Єлизавети хапалася за усіляку роботу, щоби заробити якусь копійчину і накормити своїх дітей.

      Жили вони на Василевському острові в якійсь трущобі,  яку вийняла їм їхня родичка. Але дівчинка, здавалось, не помічала тої бідноти, яка оточувала її. Вона придумувала різні історії, гралася з квітами та деревами, що знаходилися поруч. Все це давало дівчинці невичерпний поживок для великої уяви.

      В п’ять років Ліза вже читала. Мати почала її навчати і мовам. Але для освіти цього було замало. І тут допоміг дівчинці давній приятель батька, вихователь дітей в аристократичних сім’ях Карл Гроссгейнріх. Він допомагав сім’ї Кульман всім чим тільки міг.

      Гроссгейнріх звернув увагу на дівчинку і вже з п’яти років навчав її мовам, історії, літературі. Його захоплювала спостережливість, кмітливість і головне, феноменальна пам’ять дівчинки. Ліза могла повторити слово в слово любу лекцію, яку вона почула. К десяти рокам вона вже чудово володіла німецьким і французьким і почала вивчати італійську мову. Через рік вона вже вивчила латинь та грецьку. В чотирнадцять років вона вже познайомилася з іспанською мовою, португальською, англійською і новогрецькою. Володіла їми так, що, наприклад, греки, які мешкали у Петербурзі, вважали її своєю.

      Щоб не переповідати заняття геніальної дівчинки, скажу тільки, що вона писала і перекладала з російської на німецьку і італійську, з італійської і німецької на російську, захопилася древнегрецькими поетами і майже всі переклала на німецьку і російську і одночасно  писала свої вірші. Написала їх майже тисячу, якщо не більше.

      Гроссгейнріх написав великого листа у Веймар до Гете і надіслав йому вірші Кульман на німецькій мові. Великий поет не відмовчався, як іноді  буває у знаменитих людей, а відповів, і відповідь була схвальною: «Продовжуйте, дівчинко, писати, з вас вийде чудовий поет!»

      Цей день, коли Єлизавета отримала листа від Великого поета, був найщасливішим днем у її житті.

      Захопившись східними казками і почавши їх писати, Єлизавета вирішила вивчити ще арабську та персидську мови. На жаль, це залишилось нездійсненим. Єлизавета пішла до свого брата на весілля і коли поверталася додому, то потрапила у знамениту повінь в ніч з 6-го на 7-ме листопада 1824 року в Петербурзі, про яку написав Пушкін у своєму «Мідному вершнику», промокла наскрізь і дуже застудилася. Почалась хвороба – сухоти, яку тоді не вміли лікувати, і через рік дівчинка померла…

      Пам’ятник на її могилі був на тих мовах, які вона знала. На латині було так: «Перша росіянка, яка вчилася на грецькій, знала одинадцять мов, розмовляла на восьми…»

      Вважається, що статуя молодої красивої дівчини, яка знаходиться на вході у Олександро-Невську лавру це і є статуя дівчинки Єлизавети.

      Гроссгейнріх зібрав всі рукописи Єлизавети і зміг добитися, що Російська Академія Наук видала її книгу «Пиитические опыты». На початку 1833 року, ще була жива її мати, ця книга вийшла і швидко розійшлася.

      Гроссгейнріх зумів ще в 1839 році перевидати її вірші. Він же видав в цьому ж році біографію поетеси у Німеччині для німецького читача. А після смерті Гроссгейнріха архів Кульман загубився.  Будемо надіятись, що він ще десь лежить, чекаючи свого часу.

      Але настали нові часи і про поетесу і її творчість в Росії забули. Друкують її тільки в Німеччині та в Італії.

      Своїм скромним дописом я хотів звернути увагу на це виняткове явище у світовій літературі. Господь дав їй багато але він же не витримав і забрав її з багатобарвного килима Життя. Можна тільки пошкодувати за нею, цією квіткою Любові і Доброти.

 Віталій ШЕВЧЕНКО

Опубликовано: http://ukrvedomosti.com.ua

 ***

Утешение

 Я слышу хохот твой обидный!

Но, звуки струн моих браня,

Знай, я избрала путь, завидный,

И не догнать тебе меня!

Надменная! С тобою в землю

И память о тебе сойдет;

Меня же смерть, я свыше внемлю,

Сияньем славы обведет!

Моими песнями утешит

Страдалец свой печальный дух,

И ими ж гости будут тешить

На празднествах сердца и слух!

* * *

Меня назвал ты бедной, —
Ошибся ты, мой друг.
Проснись с лучом рассвета,
Взгляни на мир вокруг:
Над хижиной моею
Струится свет зари,
И падает на кровлю
Дождь золота, смотри!
Под вечер луч багряный
Блеснёт в последний раз,
Но до темна мерцает
В моём окне топаз!
Меня назвал ты бедной, —
Ошибся ты, мой друг!..

* * *

Ты протяни мне руку,
Облако, вольный брат!
Я старших братьев встречу
Вблизи небесных врат.

Хоть я совсем не помню
Родные их черты,
Отца средь них узна́ю,
Его увидишь ты!

Они глядят с улыбкой,
Приветливо маня.
Дай, облако, мне руку,
К ним подними меня!

***——————————————

Другие по живому следу

Пройдут твой путь

За пядью пядь…

Борис Пастернак