«Ты и не знаешь, насколько ты красива!». Вірші кандидата на Нобелівську премію по літературі з райцентру Михайлівка на Запоріжжі

Коли готував  статтю, то в матеріалі «Наші люди на їхніх грошах» про зображення видатних людей єврейського народу на грошах Ізраїлю — шекелях, т випадково вийшов  на невідомого досі для нас  поета Саула Черниховського (грудень 1873 – липень 1943). Дати життя даю по «Краткой литературной энциклопедии» (том 8, «Сов. Энциклопедия», Москва, 1975, стр.460).

      Його зображення розташоване на купюрі в 50 шекелей.  Я зацікавився ним. Чому? Бо він наш земляк, із районного центру Запорізької області Михайлівки.

      Який ще наш земляк так високо піднявся у світовій славі? Мабуть, не знайдемо. Якщо взяти усю літературу запорізьку, то і тут нікого немає, щоб його поставити поруч із Саулом Гутмановичем.

      При всій повазі до Петра Павловича Ребра і його товаришів по літературному цеху, нема серед них і близько кого-небудь, щоб він міг стати поруч із Черниховським. Бо, крім зображення на грошах, у Саула Черниховського є ще одне незаперечне досягнення: у 1937 році він був висунутий на Нобелівську премію по літературі.

      Тоді переміг Роже Мартен дю Гар (1881-1958), але серед  номінантів премії був і залишиться назавжди Саул Черниховський, наш земляк.

      «Дитинство його було щасливим, батьки пестили дитину і навчали його всьому, що могли і любили самі».  Так підкреслює у своєму нарисі про земляка директор Михайлівського районного краєзнавчого музею О.Калугіна.

      З п’яти років він вже читав російською, з семи – на івриті, з десяти почав вивчати П’ятикнижжя. Навчався Саул  у хедері (єврейська релігійна початкова школа).  У десять років він уже добре знав єврейську класичну літературу  і сам почав писати вірші на івриті. Склав також російсько-єврейський словник і навіть написав п’єсу.

      Загальну освіту, так як у Михайлівці не було іншої єврейської школи, Черниховський отримав у російській школі для дівчаток. Зверніть увагу, що українських шкіл тоді не  було! Російська імперія добре знала, що робила!Залишити українців неписьменними! Той народ, який був письменним усю свою історію до ХУІІ століття включно, поки не попав під владу Московщини.

      До 1917 року у селі Могиляни Чернігівського району була єдина школа з українською мовою навчання на весь Запорізький край.

      Коли йому виповнилося 15 років він переїжджає до Одеси для подальшого навчання у приватному єврейському комерційному училищі Гофмана (1893 – 1896рр), вивчає європейські мови, німецьку, англійську, французьку, а також самостійно італійську, грецьку та латинь. Жив Саул у цей час за рахунок приватних уроків.

      У 1898 році у Варшаві вийшла його перша поетична збірка «Хезіотон у-мангіто», в перекладі з івриту «Фантазії і мелодії». З самого початку свого творчого шляху Черниховський оспівував в своїх творах кохання та природу.

      Далі свою освіту він продовжив в університетах Гейдельберга  (1899 – 1903) та Лозани (1903 – 1906), отримавши диплом доктора медицини. Тут же він прослуховує курси лекцій з філософії та літератури.

      В Гейдельберзі він одружується з Марією фон Гозіас – Горбацевіч.  Треба підкреслити, що Марія була християнкою. Та кохання їх не зупинило.

      Пише балади, поеми та ідилії. На жаль перекладів Саула Черниховського на українську та російську мови сьогодні віднайти важко, хоча в свій час його перекладали таки знані поети, як Максим Рильський, Валерій Брюсов та Владислав Ходасевич.

      З 1906 по 1910 рік він працює лікарем в Мелітополі та Харківській губернії.  А у 1914-1918 роках під час першої світової війни був військовим лікарем у російській армії. З кінця 1919 року жив в Одесі, заробляв приватною практикою.

      В 1921 році отримав дозвіл виїхати за кордон. Але затримався ще на рік, бо померла мати. Мабуть, у Михайлівці. Їздив туди, а навколо ще були німецькі колонії – Фридрихсфельд, Райхенфельд, Тохтштедт, Кронсфельд. Рідна радянська влада ще до них не добралася.

      Та поет не забув свою малу батьківщину, бо О.Калугіна підкреслює, що дослідники життя і творчості Черниховського неодноразово приїжджали  з Ізраїлю до Михайлівки і цікавились тими місцями, які згадував  поет у своїх спогадах. На жаль, спогадів я в інтернеті не знайшов.

      В Михайлівці, до речі, збереглася синагога, яка була збудована у 1912 році, тобто, цілком ймовірно, що в ній бував Черниховський. Думаю, що всім любителям красного письменства в нашій області слід подумати, як увічнити пам’ять поета саме в Михайлівці. Тим більше, що там є де це зробити.

      Після того, як він виїхав з більшовицької держави, поет жив спочатку у Берліні,потім Швеції і постійно писав, заробляючи на життя лікарською практикою серед емігрантів. А таких було багато. Бо більшовицька влада ще остаточно не закріпилася на повержених землях і багато незгодних зуміли виїхати за кордон. Серед них і майже всі письменники, які писали на івриті. Це їх і зберегло. А ось письменникам, які писали на ідиші не повезло. Їх Сталін встиг розстріляти. Навіть таких класиків єврейської літератури, як Ісаак Фефер( 1900 – 1952), Лев Квітко (1890 – 1952) та  Перец  Маркіш (1895 – 1952).

      Тепер зрозуміло, чому сучасні єврейські письменники на Україні пишуть майже всі російською мовою.

      У 1931 році Черниховський перебрався до Палестини. Там йому прийшлося боротися за існування. І тільки у 1940 році виходить його збірник «Р’еі, адама» («Дивись, земля»), а у 1944 році посмертно була опублікована його остання збірка «Кохвей шамкім рехокім» («Далекі зірки небес»).

      Також протягом усього свого творчого шляху Саул Черниховський  писав вірші і для дітей: збірки «Дудочка» (1923р), «Бувальщини і небувальщини» (1942р).

      Ще навчаючись в Гейдельберзі поет починає розробляти жанри епічної поезії – баладу, поему та ідилію. Саме у цих жанрах проявилось його вміння передавати живу інтонацію прямої мови і словом змальовувати всі деталі видимої картини.

      Публікація ідилій Черниховського «Левіот» («Вареники», ну як же без них!) і «Бріт – міла» («Заповіт Адама») стали  віхою в історії єврейської поезії.

      Багато його віршів було покладено на музику і стали популярними піснями, які співає народ. До цього ще потрібно додати, що Саул Черниховський переклав на іврит «Одисею», «Іліаду» та «Слово о полку Ігорове». Уявляєте собі масштаб праці поета? Хто із запорізьких поетів замахнувся на таке?

      В останні роки життя творчість поета отримала визнання. У 1937 році він номінувався на Нобелівську премію з літератури. Це високе досягнення, не кожному письменнику вдається досягти подібної вершини. Ще пишуть, що у 1935 році він теж номінувався на Нобелівську премію, але серед номінантів цього року я його не знайшов. Можливо, помилково не включили у список, або він зовсім не висувався. Та досить і одного разу, щоб піднятися на такий високий рівень світової літератури.

      Ось такий наш земляк із Михайлівки зі світовим рівнем визнання, крім… малої Батьківщини. Тому треба нам усім разом повернути ім’я поета на його малу Батьківщину!    І на завершення мого нарису, наведу кілька віршів поета, щоб ви мали більш повне уявлення про нього. На жаль, перекладів на українську мову я не знайшов.

Віталій ШЕВЧЕНКО, м. Запоріжжя

***

В знойный день

(отрывок)

Таммуза солнце средь неба недвижно стоит, изливая

Света и блеска поток на поля и сады Украины.

Море огня разлилось – и отблеска, отсветы, искры

Перебегают вокруг улыбчиво, быстро, воздушно.

Вот – засияли на маке, на крылышках бабочки пёстрой…

Там комары заплясали над зеркалом лужицы. С ними

В солнечном блеске танцует стрекоз  веселое племя.

В зелень густую листвы и в черные борозды поля –

Всюду проникли лучи; вон там проскользнул по струйке,

Что с лепетаньем проворным бежит по земле золотистой.

Луч ни один не вернулся туда, откуда пришел он,

И ни за что не вернется.  Так шаловливые дети

Мчатся от матери прочь – прячутся; их не сыщешь.

Поле впитало в себя  осколки разбрызганных светов,

Бережно спрятало их в плодоносное, теплое лоно.

Завязи, почки, побеги, впитали их в клеточки жадно,

После ж, когда миновала пора изумрудная листьев,

Поле и нива  наружу извергли хранимые светы,

 Луч поднялся из земли, и зернами сделались искры, —

Зернами ржи усатой, налившейся грузно пшеницы

И ячменя.

                И всплеснулось золото нижнее к небу,

С золотом верхним слилось, — и со светами встретились света.

1904р.      Перевод с иврита Владислава Ходасевича.

Ты и не знаешь

                Ты и не знаешь, насколько ты красива!

                 Как стройны твои ноги.

                Как прекрасна линия,

               Намекающая на желанность икр твоих ног –

               Со смелостью и нежностью, со щегольством и прелестью,

               Как следа русалки на песочном холме,

                Оставленном отливом.

                Ты и не знаешь, насколько ты красива!

                Ты и не знаешь, насколько ты красива!

               Твои глаза – два миндаля, изваянные подобно морской волне.

                Плененные древним секретом, как свидетели

                Таинства стати на вечном языке.

                 Тебя зовут, и соблазняют, и очаровывают.

                  Ты же застыла и не отвечаешь.

                  Ты и не знаешь, насколько  ты красива!

                 Ты и не знаешь, насколько ты красива!

                 И мгновенья моего счастья,

                Когда ты вся моя.

                С озорством, и мощной дикой бурей,

                Ты и поймана, и нет, за руку взята, и нет.

                Захвачена, и свободна, как улетевшая от огня искра,

                 Как птенец стриж.

                Ты и не знаешь, насколько ты красива!

                       Перевод с иврита неизвестного автора.

http://ukrvedomosti.com.ua

Комментирование на данный момент запрещено, но Вы можете оставить ссылку на Ваш сайт.

Комментарии закрыты.