Недотримання умов контракту, свавілля командирів та навіть побої і побори — на що тільки не скаржаться контрактники, які звільняються з українського війська. За останні два роки кількість тих, хто йде з армії, зросла в десять разів. Для обороноздатності країни це може стати катастрофою. Чому збройні сили втрачають людей та як виправити ситуацію, розбиралася BBC News Україна.

“Суцільний совок”

У травні 2014 року на хвилі патріотичного піднесення Богдан Муха з Луцька пішов добровольцем на контракт в збройні сили України. Три роки потому він звільнився з армії вже зовсім в іншому настрої.

41-річний юрист та колишній міліціонер каже, що в українському війську зіткнувся з численними зловживаннями, порушенням своїх прав та навіть побоями.

“Це був суцільний совок, невігластво, ігнорування моїх прав і свобод, — скаржиться Муха. — Нас ставили в позицію, що ми повинні свого командира в дупу цілувати, щоб він нас кудись відпустив”. Звільнившись, Муха поповнив когорту інших невдоволених, кількість яких зростає щороку.

Як повідомили BBC News Україна в Генштабі, в 2016 році лави збройних сил покинули 2,6 тис. військовослужбовців, а в 2017-му їхня кількість зросла майже в десять разів — до 20,1 тис. Це трохи менше 10% всього складу української армії.

Цього року відтік може зрости. За перше півріччя вже звільнилися 9,5 тис. людей. Міноборони приводить ще більші цифри. За їхніми даними, 11 тис. звільнились за січень-червень 2018 року. Ще понад 18 тис. військових заявили, що мають намір звільнитись до кінця року.

“Відтік у 30 тис. на рік — це катастрофа, — каже військовий експерт та екс-офіцер Генштабу Олег Жданов. — Ми можемо в грудні отримати військові частини, які будуть оцінювати як обмежено боєздатні або небоєздатні”. Вже зараз, за його даними, укомплектованість військових частин в середньому складає 60%.

“Мені 40 років, а я маю сидіти, як школяр”

У Генштабі кажуть, що найчастіше контрактники скаржаться на низьку зарплатню, брак службового чи постійного житла, застаріле озброєння і техніку, а також погану, а часом взагалі відсутню інфраструктуру у віддалених гарнізонах. Втім, контрактники, з якими поспілкувалась BBC News Україна, кажуть, що грошове забезпечення хоч і важливе, але не визначальне.

Значно більше особовий склад деморалізує свавілля командирів, радянські підходи та недотримання навіть тих прав, які гарантовані контрактом. Богдан Муха згадує, як в 2016 році 14-ту бригаду, в складі якої він служив, вивели з зони бойових дій. Тільки не в пункт постійної дислокації, а на полігон, де протягом п’яти місяців вояків тримали посеред поля.

За словами колишнього військового, всупереч контракту у бійців не було ні вихідних, ні нормованого робочого дня. Більшість з них не відпускали до сімей, яких вони не бачили вже кілька місяців. Коли Муха спробував поскаржитись на гарячу урядову лінію, а потім звернувся до суду, стало тільки гірше — керівництво виносило йому догани, кілька місяців поспіль урізало зарплату, а тоді бійця перевели до іншої військової частини з поганою характеристикою.

Зрештою він звільнився. Але переконує, що хотів би продовжити службу, причому на передовій. Тільки не рядовим, а офіцером. Тільки от переатестувати колишнього майора міліції з вищою освітою, за його словами, відмовляються.

“Мені 40 років, я мужик, в мене син, а я повинен сидіти, як школяр, 24 години на добу, 7 днів на тиждень за чиєюсь указкою. І це не в зоні бойових дій, а на полігоні”, — обурюється він.

Переслужили

У 2016-2018 роках питання про те, як звільнитись, посідало перше місце серед всіх звернень військовослужбовців на гарячу лінію громадської організації “Юридична сотня”, каже юрист організації Антон Красов. Причиною напруги стали прогалини в законодавстві. Лише в червні 2018 року набув чинності закон, який впорядкував процедуру звільнення військовослужбовців. До того звільнитись було вкрай проблематично. Причому стосувалося це не лише безстрокових контрактів до кінця особливого періоду, але і контрактів на визначений термін.

“Процес звільнення був призупинений аж до липня 2018 року, — пояснює Красов. — Військовослужбовці, які вислужили строки своїх контрактів, переслужили по 20, 25, а дехто і 30 місяців. Вони жили й воювали у щоденному очікуванні, абсолютній неясності щодо строків звільнення та свого подальшого життя”.

Колишній контрактник Сергій, який просить не називати свого прізвища, каже, що звільнитись минулого року він зміг лише завдяки контузії.

Його колеги, яким не вдавалося піти за станом здоров’я, свідомо домагалися дисциплінарних стягнень, щоб звільнитись через службову невідповідність.

Дехто йшов навіть на кримінальне правопорушення — самовільне залишення військової частини. Торік, за даними Генпрокуратури, було зареєстровано 3,2 тис. таких правопорушень. Це на 36% більше, ніж попереднього, 2016 року.

“Якщо є посвідчення учасника бойових дій, вони підпадають під амністію, — пояснює Сергій. — Правда, все одно дають два роки умовно, але зате на свободі і не в армії”.

“Тримали на морозі -20, поки він не став пісятися”

Такий відтік кадрів — логічний, каже Сергій, який прийшов в армію в 2016 році після суттєвого підвищення зарплат військовим. Тоді доходи в армії виросли в 2,5-3 рази. До прикладу, рядовий поза зоною АТО став отримувати мінімум 7 тис. гривень замість 2,3 тис.

“Люди, які купилися на велику зарплату, красиві білборди і переможні сюжети телеканалів, виявили, що армія далеко не така, як по телевізору, — каже Сергій. — Насправді, умови скотські, а десь в Польщі на заробітках можна отримувати набагато більше”.

Гарантовані контрактом виплати, зокрема “підйомні”, колишній військовослужбовець намагається вибити від держави вже 2,5 роки. За його словами, навіть на свою зарплату військові не можуть розраховувати — у своєму підрозділі він зіткнувся з поборами з боку вищих чинів.

Керівники начебто спершу погрожували підлеглим доганами та фінансовими стягненнями, а потім “погоджувалися” відмовитись від догани, якщо бійці заплатять їм особисто по 2 тис. гривень.

Підрозділ Сергія, за його словами, півтори року не мав пункту постійної дислокації. Люди жили в наметах на холоді, речі постійно гризли миші, навіть харчування отримували з перебоями. Скаржитись було безглуздо. Сергій згадує, як один з рядових поскаржився на гарячу лінію через те, що на їхній пост не підвозили продукти.

“В результаті нам привезли хліб, але солдата, який подзвонив, відправили на чергування і тримали на морозі -20, поки він не став пісятися від запалення сечового міхура”, — обурюється екс-контрактник.

Втримати і зберегти

Військове керівництво через відтік кадрів б’є на сполох, адже це впливає на боєздатність армії. “Ми змушені набирати нових контрактників, проводити повний цикл їхньої підготовки, а через певний термін вони знову звільняються. Нам потрібно тримати потужне ядро збройних сил, тоді це сприятиме посиленню спроможності армії”, — пояснював в інтерв’ю BBC News Україна начальник Генштабу — головнокомандувач ЗСУ Віктор Муженко.

Втримувати кадри влада сподівається підвищенням зарплат та різними соціальними перевагами. Зокрема, Рада нацбезпеки погодила, що з наступного року мінімальна зарплата військових виросте до 10 тис. гривень на місяць.

Щоправда, раніше в Генштабі просили більше. За підрахунками відомства, базове грошове забезпечення мало б вирости, щонайменше, вдвічі — до 15 тис. гривень. Також має запрацювати процедура виплати компенсації за оренду житла для солдатів та сержантів на контракті. Зараз така компенсація передбачена тільки для офіцерів.

Крім того, президент Петро Порошенко обіцяв наступного року забезпечити житлом понад 20 тис. контрактників. Але цього недостатньо, каже Олег Жданов. Потрібно міняти всю систему — будувати нову армію з новою правовою базою.

“Мало перекласти українською радянський статут, за яким у рядового немає прав, тільки обов’язки, — пояснює експерт. — Я вже мовчу, що ви не знайдете контрактника, перед яким би держава на 100% виконала свої зобов’язання, згідно з контрактом”.

“Досвід, який здобули кров’ю, зараз може піти в пісок”

Українська армія за останні чотири роки навчилася добре воювати, але не навчилася жити мирним життям, особливо в пунктах постійної дислокації, каже військовий експерт Олексій Арестович.

Відсутність оновленої, чітко прописаної системи взаємодії підлеглих та керівництва породжує нерозуміння і конфлікти поколінь, зазначає він. В результаті “новенькі” називають армію “совком”, а командири працюють за старими схемами, ховаючись від невдоволених за паперами і нарадами.

Особливо обурюються ті, хто має бойовий досвід.

“Якщо контрактник — воїн, який два роки їздив в танку на “передку”, то зараз мести плац йому не в кайф, — пояснює Арестович. — Всі ці папери, ведення документообігу, рутина в пункті постійної дислокації, для таких людей — це надзвичайно важка психологічна ломка. І вони йдуть”.

Для професійної армії втрата людей, які пройшли АТО, — особливо велика проблема, підтверджує Сергій Згурець, директор інформаційно-консалтингової компанії Defense Express.

“Найбільш критичний відтік середньої ланки з бойовим досвідом. Адже досвід, який здобули кров’ю, зараз може піти в пісок”, — пояснює він.

Експерти визнають, що 250 тис. військових — занадто велика армія для скромного оборонного бюджету України, який зараз складає трохи більше 2,5 млрд євро.

Для порівняння європейським країнам 100 тис. особового складу обходиться приблизно в 10 млрд євро. Тобто український оборонний бюджет мав би складати 25 млрд євро. Україна могла б скоротити своє військо, щонайменше, на 30%, одночасно покращивши забезпечення тих, хто залишився, каже Згурець.

Але для цього доведеться динамічно проводити реформи. Зокрема, автоматизувати бойове управління і взяти на озброєння нові зразки ракетних засобів ураження, які повинні компенсувати меншу чисельність армії у випадку наступу Росії.

Крім того, професійний рівень тих військових, які залишаться, має суттєво зрости. “Ми сьогодні не можемо дати нашим солдатам дорогі, технологічні зразки озброєнь, — пояснює експерт. — Кадри занадто швидкоплинні, вони ігнорують заходи безпеки і не хочуть вивчати складну зброю. Ми маємо проблему навіть з використанням мінометів”.

Реформи мають зробити службу в армії професією з кар’єрними перспективами навіть для рядових та сержантів, коли контракти підписують на 5-10 років.

“Це має стати справжньою професією, яка дає становище в суспільстві, а не можливість перебитись між полуницею в Польщі і будівництвом в Підмосков’ї, — пояснює Арестович. — Якщо ми будемо реформувати армію в тому ж темпі, як і все суспільство, ми її втратимо”.

Галина КОРБА