“Україна в очікуванні американських ракет призупинила співпрацю з розслідування Мюллера” — матеріал із таким заголовком 2 травня опублікувало в онлайн-версії видання The New York Times (NYT). Стаття Ендрю Крамера викликала чималий резонанс. Відповідальність за блокування розслідувань у ній покладено на Генпрокуратуру України, яка тепер заперечує це. Троє сенаторів США від Демократичної партії — Боб Менендез, Дік Дурбін та Патрік Легі — 4 травня звернулися до очільника ГПУ Юрія Луценка з відкритим листом стосовно фактів, викладених у матеріалі. Їхній запит завершується трьома запитаннями:

1. Чи перешкоджав Луценко співпраці зі спецпрокурором Робертом Мюллером?

2. Чи чинила тиск Адміністрація Трампа з метою припинення такої співпраці?

3. Чи згадували розслідування Мюллера під час будь-яких зустрічей між українським урядом та американськими посадовцями включно із зустріччю президентів США та України у вересні 2017‑го?

Головний факт, на якому ґрунтується матеріал Крамера, — розпорядження керівництва ГПУ, яке з’явилося у квітні та яке нібито забороняє проводити будь-які слідчі дії у провадженнях, фігурантом яких є Пол Манафорт. Відповідно стає неможливою й міжнародна співпраця в розслідуваннях. Ситуація вигідна нинішньому президентові США Дональду Трампу, а розпорядження ГПУ дивним чином збігається в часі з початком постачання в Україну протитанкових комплексів Javelin.

Розслідування групи спецпрокурора Роберта Мюллера нині головна тема новин за океаном. У травні 2017-го його призначили відповідальним за перевірку фактів співпраці російської влади й штабу Дональда Трампа під час останньої президентської кампанії. Розслідування стосується, зокрема, і можливого втручання Росії в американські вибори. Одним із ключових фігурантів у цій справі є Пол Манафорт, який кілька місяців очолював штаб Трампа під час тієї кампанії. Наприкінці 2017-го його звинуватили в низці злочинів, зокрема у відмиванні грошей та ухилянні від сплати податків.

Значний період діяльності Манафорта тісно пов’язує його з Україною. До того як опинитися на піку кар’єри політтехнолога, очоливши передвиборчу кампанію майбутнього президента США, він довгий час консультував Віктора Януковича та очолювану ним Партію регіонів. Така співпраця, за даними українських ЗМІ, тривала щонайменше з 2006-го по 2014-й, коли Манафорт допомагав на виборах уже Опозиційному блоку, створеному на уламках колишньої політсили Януковича.

Тепер деякі епізоди тієї співпраці опинилися в полі зору українських правоохоронців, які розслідують злочини режиму Януковича. У матеріалі NYT ідеться про чотири кримінальних провадження, фігурантом яких став Манафорт. Займається ними Департамент спецрозслідувань (ДСР) ГПУ, який очолює Сергій Горбатюк.

Одне з проваджень стосується виплати $750 тис. заснованій Манафортом консалтинговій компанії Davis Manafort. Гроші надійшли на офшорні рахунки за постачання комп’ютерної техніки, якого насправді не було.

Інший кейс — історія з відбілюванням репутації української влади на Заході після ув’язнення Юлії Тимошенко. З цією метою наші посадовці скористалися послугами юридичної фірми Skadden Arps. За понад 8 млн грн з українського бюджету (більш як $1 млн на момент укладання договору) компанія підготувала звіт, згідно з яким у справі Тимошенко нібито немає політичного підтексту. Нині ця справа, головним підозрюваним у якій є екс-міністр юстиції Олександр Лавринович, уже перебуває на розгляді в суді. За інформацією ЗМІ, саме Манафорт готував для Януковича стратегію з лобіювання інтересів у США та Європі й організував договір із відомою юридичною фірмою.

Третя справа стосується виплат із так званої чорної каси Партії регіонів. Підозру за цими фактами оголосили братам Калюжним: екс-нардепові Віталію та помічникові нардепа Євгенію. За припущенням правоохоронців, вони власноруч ставили підписи в амбарній книзі Партії регіонів про отримання грошей на різні видатки, по суті, виступаючи посередниками в дачі хабарів або відмиванні коштів. Однією зі статей, на які отримували кошти брати, була “Пол Манафорт”. Нині Калюжні офіційно перебувають у розшуку й, за даними слідчих, переховуються в Росії. Слід зазначити, що на сьогодні в жодній зі справ Манафорт не проходить як підозрюваний, однак точно може виступати як один із головних свідків.

На четвертій справі, згаданій у матеріалі NYT, слід зупинитися окремо. За інформацією видання, йдеться не про одне, а про два провадження стосовно юридичної фірми Skadden Arps. Але подробиць у матеріалі немає. Певні деталі можна отримати з відповіді ГПУ на запит Крамера, яку в українському відомстві оприлюднили вже після публікації матеріалу в США.

Прес-служба Генпрокуратури не вказує запитань, які ставив журналіст. У самому ж тексті відповіді окрім трьох згаданих вище справ, які безпосередньо стосуються Манафорта, описано також кримінальне провадження “за підозрою колишнього міністра юстиції в заволодінні коштами держбюджету в сумі 2523 тис. грн через їх безпідставне перерахування ТОВ “Європейська правова група”. Насправді йдеться про справу за підоз­рою Олени Лукаш у розтраті коштів держбюджету. У грудні 2013-го, вже після початку Євромайдану, Лукаш замовила на 2,5 млн грн аналіз окремих частин Угоди про асоціацію України та ЄС. Проте ця конкретна справа ніяк не пов’язана ані зі Skadden Arps, ані з Манафортом. Принаймні сьогодні такої інформації в публічному доступі немає.
Щоб зрозуміти, чому все ж таки в матеріалі NYT ідеться про чотири провадження, а у відповіді ГПУ згадують справу Лукаш, повернімося в часі на більш як півроку назад. 20 листопада 2017-го слідчі ГПУ втрачають повноваження з розслідування будь-яких справ. Частину проваджень слід передати в НАБУ. Йдеться передусім про розслідування фактів корупції у вищих органах влади.

15 грудня набирають сили зміни до закону, які повертають повноваження прокурорам. Однак за день до цього все ж таки виходить розпорядження генпрокурора Юрія Луценка передати НАБУ підслідні йому справи. У ЗМІ називають різні причини такого рішення. Зокрема, йдеться про один з епізодів війни правоохоронних органів, яка в той час саме сягає піка. Одна з версій: Луценко намагається завалити НАБУ понад 2 тис. справ з усієї України й таким чином заблокувати роботу нового відомства. З них близько 30 кримінальних проваджень веде Департамент спецрозслідувань ГПУ на чолі із Сергієм Горбатюком. Однак незабаром після цього голова Спеціальної антикорупційної прокуратури Назар Холодницький ухвалює рішення повернути справи назад у ДСР. Керівництво ГПУ, своєю чергою, знову проти. Такий пінг-понг кримінальними провадженнями триває кілька раундів, аж поки навесні справи остаточно не повертають до ГПУ.

Керівництво ГПУ повинно було повторно дати доручення на розслідування цих справ саме нашому департаменту. І це зробили в більшості випадків. За винятком чотирьох проваджень, у яких доручення немає й відповідно розслідування проводити неможливо”, — розповідає Горбатюк.

Власне, це і є ті чотири справи, про які пише NYT. А зволікання Луценка з розподілом справ між конкретними слідчими органами — це те, що в матеріалі називають наказом про їх призупинення. Все справді сталося у квітні, напередодні постачання до України Javelin, а в більшості справ фігурує Манафорт, тож може йтися про бажання вгодити Трампу.

Проте в цю логіку не вкладається кілька речей. По-перше, справа Лукаш (одна з чотирьох, які лишилися “під столом” генпрокурора) ніяк не стосується ані Манафорта, ані тим паче Трампа. По-друге, епопея з підслідністю справ зачіпає набагато більше інтере­сів в Україні, а не за її межами й почалася задовго до постачання американських ракет. По-третє, можна стверджувати про вибірковість підходів керівництва Генпрокуратури до розслідування, що свідчить про відстоювання інтересів певних сторін, залучених до справи.

Однак ГПУ на чолі з Луценком демонструє таку вибірковість не вперше. Свого часу останній уже намагався забрати справу Лукаш із ДСР. Йому вдалося забрати справу екс-міністра доходів і зборів Олександра Клименка. Водночас під час передачі проваджень до НАБУ Генпрокуратура робила це також не скопом, а вибірково, деякі з них лишаючи в себе (зокрема, стосовно Сергія Курченка). Інакше кажучи, підстав стверджувати, що Луценко заблокував розслідування саме для того, аби догодити Трампу, недостатньо.

Окрема тема — теза американського видання про заборону співпраці між американськими та українськими правоохоронними органами з українського боку. “Американські правоохоронці, ані ФБР, ані Мюллер, до ГПУ з жодними запитами про правову допомогу у зв’язку зі справою Манафорта не зверталися. Тобто “забороняти” не було що в принципі”, — написав на сторінці у Facebook Євгеній Єнін, заступник генерального прокурора, відповідальний за міжнародну співпрацю. У коментарі Тижню він уточнив, що йдеться як про запити, так і про листи з боку США: “Окрім того, у лютому Луценко навіть направив листа до США з пропозицією співпрацювати тісніше. Реакції поки що немає”.

Горбатюк також каже, що жодних звернень від американців до нього не надходило. Водночас його департамент із 2014-го надіслав до Департаменту юстиції США два клопотання, п’ять нагадувань про клопотання та одне доповнення до нього торік. Загалом у ДСР просили американську сторону надати певні документи та опитати фігурантів справ, зокрема й Манафорта. У США документи надали, але допитів не проводили. Востаннє Горбатюк звернувся з листом до спецпрокурора Мюллера. Це сталося вже цьогоріч, однак реакції поки що немає.

Разом із тим, за словами Горбатюка, вже 5 травня керівництво ГПУ все ж таки доручило розслідування трьох згаданих у матеріалі справ очолюваному ним департаменту. Справу Лукаш генпрокурор чомусь віддав іншому органу — Головному слідчому управлінню ГПУ. Департамент Горбатюка тепер оскаржує цю постанову. Рішення Луценка з’явилося наступного ж дня після листа американських сенаторів на його адресу та через три дні після публікації в NYT. Лишається сподіватися, що Генпрокуратура колись так само швидко реагуватиме й на публікації в українській пресі.

Андрій ГОЛУБ