Парк Металлургов в Запорожье. Фото ВВП

Давно хотів звернути увагу громадськості на деякі питання в житті нашого міста Запоріжжя. Можливо, хтось скаже, що вони дріб’язкові, але в житті суспільства нічого дріб’язкового немає. Це тільки так здається, що можна на них не звертати уваги.  А потім, коли не чекаєш, вони перетворюються у такі проблеми, що їх не може вирішити уся громада.

Ось візьміть, наприклад,  питання про перейменування Парку Металургів. Звідкілясь вискочив профспілковий комітет комбінату «Запоріжсталь» і запропонував перейменувати його у парк імені Віталія Сацького. Хто проти? Зрозуміла річ, що ніхто проти не буде. Тим більше, що ми всі добре знаємо, які у нас профспілки. Вони озвучують те, що їм скаже керівництво. І депутати міської ради тут як тут, перейменували.

І ніхто з них, і навіть у всьому місті, не подумав, що вони зробили! Парк, присвячений УСІМ, підкреслюю, УСІМ металургам, перейменували на честь однієї людини. Хай навіть такій, як Сацький.

Парк Металургів, як це звучить красиво і об’ємно! Усіх металургів, які працювали у нашому місті на «Запоріжсталі», «Дніпроспецсталі», Феросплавному з 1932 року і по сьогоднішній день і будуть працювати і тоді, коли сучасні металурги підуть вже на пенсію.

Коли я бував у Парку Металургів, я чув там, як шелестять дерева, співають пташки і мені здавалося, що я чую голоси тих сталеварів, які пішли на війну у 1941 році і не повернулися з війни, а їхній голос залишився тут на рідній землі і промовляють до нас, до нашого серця.

А тепер взяли і знищили цей велетенський океан людей, які навіть не підозрюючи створювали наше місто. Якщо хочете увічнити ім’я Сацького (і потрібно це зробити), то подумайте, де посадити новий парк, або іншим чином увічнити цю заслужену людину. А не знищувати те, що вже створено доброго у місті.

До речі, у Сацького були гарні попередники. А.Л. Боборикін (очолював «Запоріжсталь» у 1948-1956рр) і Л.Д.Юпко (1956-1982рр), які після війни відновили «Запоріжсталь» і зробили йому такий поштовх, що він і досі несеться уперед.

А в нашому місті навіть вулиць немає в їхню честь. А Юпко взагалі вмер напівзабутим, а це Герой Соціалістичної Праці, орденоносець, лауреат державних премій. А що він отримав від «благодарных земляков»? Дошку на будинок, де він жив в останні роки свого життя.

Тут не можна не згадати ще двох попередників Віталія Сацького. Це перший директор «Запоріжсталі» І.З. Рогачевський (1934 – 1937рр), який був розстріляний у 1937 році. І директор комбінату А.М.Кузьмін (1937-1948рр), який очолював «Запоріжсталь» у найскладніший час і який теж багато зробив для існування комбінату.

До речі, топоніміку міста треба берегти, а не знищувати необережною рукою. Ось, наприклад, біля стадіону «Металург» була гарна, тиха вуличка Спортивна. Вона виникла ще у 30-ті роки, коли побудували поруч стадіон. І що зробили? Перейменували її у вулицю Лобановського! При всій повазі і любові до Лобановського, можна було б поруч стадіону знайти іншу вулицю і перейменувати її  в пам’ять про геніального тренера. Але для цього треба трохи розумітися у топоніміці міста. А де вони в нас ці розумники? І хто їх слухає?

Тому в нас і немає гарних пам’ятників, якщо не рахувати пам’ятник Глінці. У Львові, Одесі, Харкові, Дніпрі, я вже не кажу про Київ, десятки таких унікальних пам’ятників, а у нас – один.

А епопея створення пам’ятника Тарасу Шевченко тягнеться вже не один рік і коли вона закінчиться, ніхто не знає. Кожний новий мер обіцяє, що побудує його, а потім свою обіцянку передає своєму наступнику.

Сін загнав пам’ятник навпроти театру Магара. Не треба бути великим спеціалістом, щоб побачити, що там йому не місце, маленька площа, затиснута з усіх боків, і ще туди усунути пам’ятник. На великі свята там не буде де поворухнутися від натовпу, але владі це нецікаво. Її возять усюди під охороною!

А тут ще брати Кальцеви збираються знищити у центрі  міста зелену оазу. Хоча б могли знайти  у Запоріжжі на Лівому березі місце для свого задуму. Ні, подавай їм оцю зелену смугу!

Дивлячись на всі ці «потужні» культурні справи у нашому місті, бачимо, що і надалі змін на краще чекати не треба.

Віталій ШЕВЧЕНКО