З темою, про яку хочу написати, я зіткнувся ще у часи свого навчання в Одеському університеті, на початку 60-х років минулого століття. Коли почав зустрічатися із дівчиною із Запоріжжя, моєю майбутньою дружиною, то вийшло так, що як тільки виникла нагода, то я приїхав у Запоріжжя. Тоді мені сподобалося, що і на трамваях, і на автобусах були красиві, які торкалися чогось живого в моїй душі, назви: «Верхня Хортиця», «Великий Луг», «Зелений Яр»…

Ці назви переносили мене в історичну минувшину, через ці назви я торкався героїчних сторінок знаменитого запорозького козацтва, мені було приємно знаходитися на цій стародавній землі наших знаменитих предків.

Але коли я переїхав у 1970 році на постійне мешкання у Запоріжжя, то побачив, що саме з пам`ятниками у Запоріжжі кепські справи. Бо саме найславніша історія Запоріжжя, історія запорозького козацтва, на вулицях міста ніяк не відображена.

Які ми маємо на сьогодні найбільш відомі пам`ятники у Запоріжжі?

Ну, звичайно, пам`ятник В.І.Леніну (1870 – 1924), який стоїть біля Дніпрогесу ім. В.І.Леніна, майже на березі озера ім. В.І.Леніна, на майдані ім. В.І.Леніна, в кінці проспекту ім. В.І.Леніна, а зліва від пам’ятника ще й порт ім. Леніна (Господи! Який несмак!). Висота пам`ятника 19,8м.

 Стандартна споруда, подібна якій стоїть майже в кожному місті України. Присвячена людині, яка ніколи не була у Запоріжжі. І до того ж винна в тому, що створила тоталітарну систему в одній шостій світу і побудувала перші в Європі концтабори, куди запроторила усіх, хто мав нещастя не погодитися з ленінськими ідеями.

Скільки він буде стояти ще у нашому місті? Хто його знає, бо ще багато людей живуть у Запоріжжі, які вірять у те, що сказав колись Ленін: «Верной дорогой идете, товарищи!».

Крім основного марксиста в нашому місті є ще три пам`ятника його товаришам і послідовникам: С.М.Кірову (1886-1934), стоїть перед Палацом культури Дніпровського алюмінієвого заводу. Висота пам`ятника 6,8м і встановлений у 1956 році.

Ф.Е. Дзержинському (1877- 1926), встановлений у 1977 році (якраз відзначали 100-річчя вбивці!) в старій частині міста, теж на проспекті Леніна, дивиться на свого вчителя і друга. Теж залляв добряче невинною кров’ю людей нашу землю.

 Ну, і біля Орджонікідзевської районної адміністрації притулився бюст Г.К.Орджонікідзе (1886 – 1937), знаменитий Серго, професійний революціонер, а це значить, що не мав ніякої освіти. Фельдшер, і керував усією промисловістю країни.

 Вся післявоєнна радянська влада спромоглася на створення оцих чотирьох пам’ятників чужої історії, які ні з якого боку до української історії, історії Запоріжжя не причетні. А якщо і причетні, то тільки з негативним знаком.

А де пам’ятники, які виховують у молоді любов до своєї землі, історії, народу? Немає! Жодного! Скільки живу у Запоріжжі, тільки чую розмови про те, що треба (ось-ось!) поставити нарешті пам’ятник нашому генію, який був на Хортиці, Тарасу Шевченку (1814 – 1861). І що? Тільки розмови!

А зате з 1956 року по 1977 рік виперли на площах і вулицях перед людьми, щоб вічно бовваніли вони там, оці чотири фігури на постаментах чужих людей.

Я навмисне мовчу про пам’ятники київському князю Святославу Хороброму (934 – 972) та Апостолу Андрію (17 – 77), яких нещодавно поставили в нашому місті. Бо все це зробили не народ і не влада. Їх подарували. Спасибі, звичайно, але на постаменті стоїть не той Святослав, який зберігся в наших давніх літописах, а якийсь чужий воїн.

 І Апостол Андрій Первозванний це не той Апостол, який з живим Божим Словом пішов проповідувати до людей вчення Ісуса Христа і дійшов, через наші землі, до Київських гір.  Бо на постаменті стоїть церковний апостол Андрій, людина, яка відповідає церковним канонам, а не той, хто зберіг і передав для нас живе Слово Ісуса Христа.

І виходить, що крім пам’ятника Михайлу Глинки (1804-1857), робота відомого українського скульптора А.Й.Страхова (1896 – 1979), у нас немає жодного справжнього твору мистецтва за всю історію Запоріжжя!

Дивлячись на події в нашій країні на Сході, бачиш, що це робилося навмисне, виховували не народ, а населення, яке навіть не знає, на чиїй землі вони живуть, чиї вони діти!

Сумно від усього цього. Якщо ви проїдете від греблі по проспекту Леніна, то побачите фігуру Леніна, потім Кірова, за ними насупився Орджонікідзе, а в самому кінці стоїть залізний Фелікс.

Вони і досі тримають в своїх міцних руках наше місто. Місто, в якому повинні стояти пам’ятники Тарасу Шевченку, Дмитру Яворницькому (1855 – 1940), Івану Сірку (1605(10) – 1680), Якову Новицькому (1847-1925), барону Миколі Корфу (1834 – 1883), Йосипу Гладкому (1789 – 1866). Бо це вони створювали славу нашому місту і краю.

 А поки що стоять у місті ці неосвічені люди, які перетворили країну, де вони захопили владу, у тоталітарну державу, з якої ми ніяк не можемо вибратися.

Віталій ШЕВЧЕНКО, історик

(для «Украинских ведомостей»)