Експортувати не можна заборонити: розставлення знаків пунктуації в цьому регуляторному рівнянні визначить розвиток економіки, металургійної та брухтозаготівельної галузей української промисловості.

Ініціатива щодо заборони експорту металобрухту з України суперечить нормам СОТ, умовам Асоціації з ЄС і навіть міжнародній практиці. Противники продажу металобрухту на зовнішньому ринку — металургійні підприємства — запевняють, що без нього українська металургія мало не зупиниться, залишившись без цінної сировини. Хоча експорт за перше півріччя поточного року не перевищив 10% від усього обсягу заготівлі металобрухту. А його вільний продаж, зокрема й на зовнішніх ринках, не тільки посилить експортні позиції України, а й допоможе відновити імідж країни з ринковою економікою та реальними інвестиційними можливостями.

Світова регуляторна практика

У країна — одна з небагатьох країн світу з ринковою економікою, де може з’явитися заборона на експорт металобрухту. Водночас країни з розвиненою відкритою економікою — як учасниці Європейського Союзу або США — не обмежують вивіз брухту на зовнішні ринки. Може здатися парадоксальним, але США та ЄС — найбільші експортери сталі, а разом із тим — найбільші глобальні продавці металобрухту. У цьому ж ряду перебуває ще один глобальний гігант — навіть Китай із його квазіринковою економікою й жорстким державним регулюванням не обмежує вивезення брухту металів на експорт. Так склалася світова практика, яка відображена в правилах Світової організації торгівлі. Такі правила вільного переміщення товарів Україна прийняла, підписуючи Асоціацію з Європейським Союзом.

Україна останніми роками вже не раз потрапляла під шквал критики з боку ЄС: асоціація передбачає вільну торгівлю брухтом чорних металів без мит й обмежень. Але Верховна Рада, незважаючи на аргументи українських і європейських експертів, не тільки не обнуляє ці мита, але регулярно їх підвищує всупереч умовам Асоціації Україна-ЄС: з 2015 року Верховна Рада тричі підвищувала розмір експортного мита й один раз продовжувала термін його дії. Представляючи такі законодавчі ініціативи в залі парламенту, урядовці вводять законодавців в оману, заявляючи, що експортні мита не суперечать правилам СОТ. Хоча її умови передбачають вільне транскордонне переміщення товарів і послуг. Чи можна в таких умовах вважати Україну надійним партнером, який виконує зафіксовані письмово угоди перед міжнародними інститутами?

Традиційно українські законодавці й лобісти називають існування самих мит і їхнє регулярне підвищення “тимчасовими заходами”. А їхню необхідність обґрунтовують дефіцитом сировини для української металургії.

Чи є дефіцит брухту?

Я кщо подивитися на баланс українського ринку за обсягами заготівлі брухту металів, його внутрішнього споживання й експорту, то виявиться, що автори гасел про дефіцит, м’яко кажучи, вводять усіх в оману.

Досить подивитися відкриту ринкову статистику. Як показали дані Держмитслужби України, у червні експорт брухту склав 84,7 тис. тонн — це на 43% вище за показники травня. За оцінками аналітиків УАВтормет, цей місяць став рекордним за обсягами зовнішніх постачань брухту, оскільки на світовому ринку слідом за вартістю металу та сталі злетіла вартість на всі сировинні складові — ціни руди й брухту в усьому світі оновлювали історичні максимуми.

За підсумками першого півріччя — пікового періоду цін на сировину — з України на експорт поставлено 231 тис. тонн. Уже за 8 місяців 2021 року, за даними ОП “Укрметалургпром”, українські металургійні підприємства отримали близько 2,2 млн тонн брухту, а із серпня навіть припинили його приймати — внутрішній ринок затоварений брухтом по вінця.

Згідно з даними ОП “Укрметалургпром”, технологічні потреби українських металургів протягом 2020 р. були повністю забезпечені з перевищенням на 5,0% (до 2,88 млн тонн) і технологічними запасами сировини в 120−130 тис. тонн. При цьому такого результату вдалося досягти при обсягах заготівлі металобрухту в 3,0 млн тонн. У першому півріччі 2021 року постачання металобрухту на металургійні підприємства зросло на 23,6% (до 1,35 млн тонн) при збільшенні заготівлі — на 35,1% (1,57 млн тонн). Але й експорт зріс до 0,23 млн тонн.

Нескладно підрахувати, що продаж на експорт 10−12% від обсягу зібраного брухту — це крапля в морі, що не міняє загальної картини: Україна щорічно збирає такі обсяги металобрухту, які всередині країни просто неможливо використовувати для виробництва сталі. Для цього в нашій країні просто немає достатніх індустріальних потужностей.

Але мотивація лобістів заборони експорту брухту стає ще зрозумілішою, якщо подивитися на неї крізь призму фінансового ефекту. По-перше, дешева сировина — металобрухт — стане доброю підмогою для підвищення доходів металургів, адже ціни на метал усе ще тримаються на досить високому рівні, хоча й пройшли свій історичний пік. По-друге, мінімальна різниця між світовими котируваннями брухту й ціною на внутрішньому українському ринку становила близько $100 на тонні, а іноді сягала й $200. Якщо українські металургійні підприємства купуватимуть брухт за світовими цінами (це за умови збереження експорту, коли внутрішні ціни будуть відображати світову кон’юнктуру ринку брухту за вирахуванням митної та транспортної складової), виходячи із середнього щомісячного споживання брухту всередині України на рівні 250−280 тис. тонн, — на кону опиняється сума як мінімум $25 млн щомісяця. Це і є фінансова оцінка мотивації металургів для просування заборони експорту брухту. Ці ж цифри — щедре джерело ресурсів на лобіювання заборони експорту брухту через законодавців і ЗМІ.

Застаріла металургія — вузьке горлечко переробки брухту

Н еодноразово згадували аргумент про те, що металобрухт є основним джерелом сировини для “зеленої” металургії — металургії, у якій процес виробництва сталі здійснюється за допомогою електрики, виключаючи “брудні” процеси переробки руди й виготовлення чавуну. Дійсно, це так.

Але в загальній структурі виробництва сталі в Україні частка “електросталі” не перевищує 6%, тоді як в індустріально розвинених країнах світу цей показник досягає 80−100%. Крім того, в Україні до 20% сталі виробляють у мартенівських печах, які в Європі вже давно перетворилися на музейні експонати. При цьому тільки два українських підприємства — ІНТЕРПАЙП і ДСС — опанували цей процес виробництва сталі.

Український брухт масово поїхав за кордон через зростання цін на світовому ринку, тоді як споживачі брухту всередині України не зацікавлені в зростанні цін на сировину до світового рівня. Якраз заборона на експорт брухту дозволить “відв’язати” його вартість від світових цін, а простіше кажучи, спробувати отримувати цінну сировину за безцінь.

У разі заборони експорту брухту законодавці створять подвійний капкан як для металургійної галузі, так і для економіки та бюджетної стабільності загалом. Брухтозаготівельна галузь — самостійний бізнес, але в разі заборони експорту брухту та обвалу внутрішніх цін просто втратить комерційну мотивацію до збирання брухту. А металурги не мають власної заготівельної інфраструктури і як наслідок залишаться просто без сировини.

Держава від заборони брухту зазнає збитків хвилями відразу по декількох напрямках.

Перше — втрата надходжень до бюджету від експортних мит. Це ні багато ні мало до півмільярда гривень для державного бюджету, дефіцит якого уряд постійно закриває залученням кредитів.

Друге — втрати понесуть великі державні підприємства. Наприклад, Укрзалізниця, Енергоатом, Укроборонпром і багато інших підприємств проводять постійну модернізацію. Застаріле обладнання вони продають як брухт, поповнюючи свої оборотні кошти. І якби в Україні діяло ринкове ціноутворення, держпідприємства з продажу брухту могли б заробляти на рівні світових цін, які вдвічі перевищують внутрішні. Але отримують копійки через особливості українського регулювання.

Третє — українська економіка й курс її національної валюти балансують на межі відносної стабільності завдяки експорту. Нехай і сировинному, але все ж експорту. І зараз, коли на обрії нова хвиля коронавірусу, перспективи економічного провалу й нового “глобального локдауну”, не найкращий час “закручувати гайки” в галузях, що забезпечують приплив валюти.

Можна, звичайно, “підробити” власний активний експортний бізнес на догоду сьогочасній кон’юнктурі групки лобістів, але потім доведеться “йти на уклін” до західних кредиторів. А вони своєю чергою нагадають, що Україні досить було просто виконувати правила СОТ й умови Асоціації з ЄС — був би експорт, не було б бюджетних й економічних втрат.

Четверта, поки що неочевидна, втрата — ціла галузь брухтозаготівлі. Як кажуть її представники, сотні підприємств уже “зійшли з дистанції” — закрилися та звільнили тисячі співробітників. Це також підриває бюджетні надходження, створює соціальну напругу й знову змусить людей виходити на площі або залишати країну в пошуках кращого життя.

Прекрасна далина

Н а думку експертів й учасників ринку, урядові структури, зокрема Мінекономрозвитку, не поспішають приймати “заборонні” рішення — ситуація не така проста, як її часто подають ЗМІ і зацікавлені в забороні експорту брухту сторони.

Водночас заготівля брухту з подальшою його переробкою на готову продукцію в межах вертикальної інтеграції самих брухтозаготівельних операторів — потенційно ще один новий великий сегмент для української промисловості — міні-металургія, яка досить розвинена на Заході. Для порівняння, металурги виробили продукції з викопної руди за 8 місяців близько 14,5 млн тонн. А брухтозаготівля склала близько 3 млн тонн, а в середньому щорічно ця цифра сягає 4 млн тонн. Якщо держава не буде заважати розвиватися брухтозаготівельній галузі на догоду вузькій групі лобістів, оператори цього сегмента поступово прийдуть до створення власної переробки й виробництва готової продукції з високою доданою вартістю — наприклад, квадратної заготовки.

А це інвестиції й нові сучасні виробництва, нові робочі місця, приплив валюти від експорту більш дорогої продукції кінцевої переробки й податкові надходження, а Україна отримає ще одну галузь із високим рівнем доданої вартості, яка залишається в нашій країні.

Примітно, що розвиток галузі переробки брухту на метал цікавив як внутрішніх, так і зовнішніх інвесторів — кілька років тому вони ще вірили в потужний економічний імпульс Асоціації Україна-ЄС й у виконання нашою країною її умов і зобов’язань перед СОТ щодо відкритої вільної транскордонної торгівлі.

Але в якийсь момент “усе пішло не так”: в Україні так і не з’явилося регулювання галузі за світовими стандартами, внутрішній ринок залишився в недорозвиненому стані, брухтозаготівельників усе ще використовують за донорів для підвищення прибутковості металургійних активів олігархів.

І розставлення знаків пунктуації в рівнянні “експортувати не можна заборонити” стане дуже яскравим маркером, який покаже готовність країни до реальних ринкових трансформацій, а разом із тим, здатність її влади протистояти впливу олігархів, який так дратує західних партнерів України.

Заборона експорту брухту призведе до деградації галузі, а згодом вдарить і по самих металургах

Андрій Кісельов, оцінив наслідки обговорюваного в Кабінеті Міністрів України заборони експорту металобрухту. А також розповів, як розумне держрегулювання цієї галузі зробить її ще одним інвестиційно привабливим потужним сегментом української металургії.

— Чи є на українському внутрішньому ринку брухту дефіцит, і чому виникло питання про заборону його експорту?

Жодного дефіциту немає, є сьогодні профіцит — металургійні заводи закривають ворота, щоб їм не везли брухт. На ринку надлишок сировини. Це можна подивитися й побачити в публічних джерелах: споживання металургами за останні півроку було на 100% забезпечено, експортовано близько 300 тис. тонн, і при цьому ніхто не постраждав. Усе те, про що говорять, — це суто лобізм металургів для здобування надприбутків. Ви бачите, як зростає прибуток усіх металургійних компаній, серед яких немає жодної брухтозаготівельної. Тобто заборона або обмеження експорту — це дотування однієї галузі за рахунок іншої. Ми не проти прибутку металургів. Але ми хочемо, щоб це було зроблено не за рахунок металобрухтників. Експорт не можна обмежувати, тому що в ньому задіяно багато форматів економіки: перевалка, фрахт, автомобільна доставка, залізничний транспорт.

— Як проходить обговорення ініціативи про заборону експорту брухту, і хто стане основним вигодонабувачем появи такої заборони?

Лобі брухтярів непорівняне з лобі металургів. Тому сили й можливості у лобі металургів набагато вищі. Вони не хочуть або їм просто не вигідно сідати з кимось домовлятися. Тому що в металургів сьогодні монопольне становище — вони у двох-трьох особах є закупниками цієї сировини. Така ситуація дозволяє їм скоординовано встановлювати єдину закупівельну ціну брухту. У цьому потрібно розібратися Антимонопольному комітету, якщо він вважатиме за потрібне.

— Що станеться в разі заборони експорту брухту?

Це призведе до деградації галузі, скорочення чисельності гравців, яке сьогодні й так відбувається в катастрофічних масштабах. Це втрата робочих місць, закриття брухтозаготівельних цехів, зниження обсягу заготівлі. Наслідки будуть дуже негативними для всієї галузі. Зокрема це торкнеться й металургів.

— Як могла розвиватися брухтозаготівельна галузь у разі розумного держрегулювання?

Ми, наприклад, розглядаємо можливість стати вертикально інтегрованим холдингом, а збір і переробку металобрухту перетворити на завод. Ми розглядаємо будівництво нового сучасного заводу в Україні.

Ніхто навіть уявити собі не може в країнах із ринковою економікою, що один сектор будуть обмежувати на догоду іншому

Володимир Бублей, Президент Української асоціації вторинних металів: про ризики, які несе для України заборона експорту брухту, та економічні втрати, які країна вже несе через невизначену ситуацію у сфері законодавчого регулювання

— Чому виникла ідея заборонити експорт брухту, і наскільки ймовірним є те, що Україна зважиться на такий крок?

Наші металурги не хочуть, щоб у них була якась альтернатива. Вони хочуть бути безальтернативними споживачами брухту з усіма відповідними вигодами. Тут просто присутній банальний економічний інтерес. Україна є членом Світової організації торгівлі, і в нас є зобов’язання, серед іншого, щодо зняття будь-яких обмежень на експорт й імпорт. Коли ми підписували угоду про Асоціацію з ЄС, узяли на себе зобов’язання встановити вже цьогоріч мито при постачаннях до Європейського Союзу 5 EUR/т, а з наступного року повинна бути вже 3 EUR/т.

Про це теж не варто забувати — це, зокрема, й імідж України як відповідального партнера, який, підписуючи угоди, усе-таки їх виконує. Але міць лобі металургів непорівняна з можливостями брухтозаготівельників. Цей ресурс останні півроку дуже активно використовують, починаючи з народних депутатів — частина з них із металургії — і вони хоча б щось у цьому розуміють. Але частина людей просто хочуть “осідлати хвилю” й на ній попіаритися — це лише вносить хаос. Ми пропонували Мінстратегпрому як органу, відповідальному за цю політику, усе-таки створити робочу групу й нормально працювати, обмінюватися думками.

— Що станеться в разі заборони експорту брухту, і чи є на ринку дефіцит брухту, про який говорять прихильники заборонних заходів?

Обсяги поставок на експорт — це близько 10% від загального обсягу брухтозаготівлі. А 90%, у будь-якому випадку, іде на внутрішній ринок. У разі заборони експорту зникнуть ринкові індикатори, відповідно, це призведе до втрат брухтозаготівельників. Але в Україні ще величезна кількість брухту утворюється на державних підприємствах, таких як Укрзалізниця, Енергоатом, Укроборонпром та інші. Зрозуміло, що в разі заборони експорту брухту диктувати ціни будуть споживачі — металурги. Це природно, якщо ти — єдиний споживач, ти пропонуєш мінімально можливу ціну. У такому випадку втрати понесуть і державні підприємства, тобто держава.

— Які є можливості досягти регуляторного балансу інтересів споживачів брухту й заготівельників?

Ми пропонували різні механізми. Але більшість із них зводиться до того, що необхідно в прив’язці до цін — від якогось мінімального порогу — установити мито, наприклад, 15 EUR. А якщо експортна ціна перевищує певний поріг — ставку мита можна й підвищити. Таким чином збережено певний баланс. Але, на жаль, ми не були почуті. Добре, що вже в Мінекономрозвитку було проведено велику нараду: туди запросили представників Мінстратегпрому, Антимонопольного комітету й Державну регуляторну службу, були всі металурги й частина великих брухтозаготівельних компаній. Були вислухані аргументи сторін, а рішення щодо заборони експорту не прийнято і не було внесене. В Україні згідно з законодавством відповідальним за політику в галузі металобрухту є Мінстратегпром. Я хочу процитувати його відповідь із приводу заборони експорту брухту: “Мінстратегпром вважає, що запроваджувати таку заборону доцільно з урахуванням оцінки впливу і наслідків на вітчизняні металургійну і брухто-заготівельну промисловості, а також підтвердження, що така заборона не призведе до розбалансованості ринку металобрухту та значних фінансових втрат всіх учасників цього ринку”, — ось така думка в міністерства, яке відповідає за політику в цій галузі.

— Якщо закупівельні ціни на брухт визначає вузька групка покупців — чи не привід це для Антимонопольного комітету досліджувати ситуацію?

Наше антимонопольне відомство дивиться на цю ситуацію “широко закритими очима”. Зрозуміло, що вони бачать, що відбувається, — це не складно відстежити. На сьогодні існує лише три групи, які є основними споживачами, — Інтерпайп, Метінвест й ArcelorMittal. Узгоджено чи не узгоджено вони знижують або підвищують ціни — це їхня внутрішня політика. Є антимонопольне відомство, воно або бачить, або ні. Якщо воно захоче бачити — побачить. Більшою мірою питання, звичайно, до них. Галузь брухтозаготівлі за останній час втратила близько 1,5 млн тонн брухтозаготівлі, ми втратили більше 600 підприємств, які просто пішли з цього бізнесу за останні 5 років. Ми втратили 12 тис. робочих місць у своїй галузі.

— Як інші країни досягають балансу інтересів металургів і брухтозаготівельників?

Візьмемо країни з ринковою економікою: найбільший виробник сталі — це США, і найбільший експортер металобрухту — це США. У трійці лідерів Європейський Союз — це один із найбільших виробників сталі та другий за розмірами експортер металобрухту. У країнах із ринковою економікою завжди виникає питання, пов’язане з тим, щоб і металургів підтримувати, і брухтозаготівельників. В Угорщині й Польщі металурги ходять до уряду та просять допомоги. А держава думає, як їм допомогти: звільнити інвестиції від оподаткування, відкласти терміни на вирішення екологічних питань. Те ж і з брухтовиками. Вони приходять й озвучують свої питання, говорять про проблеми. Уряди їм кажуть: “Добре, будемо й вам допомагати”. Але ніхто навіть уявити собі не може в країнах із ринковою економікою, що один сектор економіки будуть обмежувати на догоду іншому. Немає такого — це поза розумінням ринкової економіки.

НВ, 14 вересня 2021